Зранку 19 серпня 1991 року Микола Денисенко з Немирова Вінницької області намилив щоки, бороду і поголився.
— Лєзвієм "Спутнік", звичайним станком — ще його на перших курсах у Вінницькому педінституті купив, — розповідає Микола Федорович, 47 років. — Потім мене викликали в райком. Тоді якраз доля ГКЧП рішалася. Видали партбілети. Я зрозумів, що назад вороття немає, кінець Союзу. Відтоді не голюся — протестую проти розвалу СРСР. Мені до незалежності жилося краще. Вільно дихав, вільно почувався, студентським загоном об"їздив усю країну. Маю друзів на Сахаліні, у Казахстані, на Уралі, у Прибалтиці.
Розповідає, що за Союзу здобув безкоштовну педагогічну освіту й вилікував єдину доньку.
— Танюша народилася з глаукомою. На операцію зважився хірург Московського інституту очних хвороб Юрій Сідоров, — каже. — Я дозволу просив у самого міністра Чазова. Такий кабінет здоровенний, що єлі побачив його за столом. Раніше новонароджених дітей не оперували. Ця операція була не тільки вдалою. На моїй доньці лікар захистив дисертацію. Після цього прислав 2 тисячі рублів гонорару.
Тетяні відновили зір. Дитину кілька разів возили до Москви. Востаннє — у липні 1991-го.
— Я тоді працював директором заочної школи в Немирові, — згадує Денисенко. — Багато було колотнечі. Хтось підтримував Рух, а хтось ні. Три директори шкіл висловили своє "проти". Я залишився без роботи, бо заочну школу взагалі закрили.
Микола Денисенко родом із Криківців Немирівського району. Нині працює краєзнавцем у відділі культури. 2002 року продав "волгу", на гроші видав книжку "Подарунок для коханої". Один примірник подарував першій вчительці Вірі Марківні Столяренко — за те, що била його по руках. Микола писав лівою, за це його хотіли відправити до спецшколи. Віра Столяренко перевчила.
Батько Миколи пішов із сім"ї, коли синові було три роки.
Я був партійний, а тепер не визнаю ні капіталізму, ні комунізму
— Виріс із мамою, бабусею та сестрою. Бабка Пелагея прожила 98 років, була напівциганкою, а її мама — циганка чистокровна. Мене всі цигани за свого приймають. У Немирові є сім"я Покришів. Батько в них циган, а мати українка. Так вони мене признають, — продовжує. — Бабка Пелагея ворожила. Першу жінку мені напророчила, Віру Черненко з Брацлава. Од неї в мене донька. Прожив із Вірою 14 років. Називала мене "шарлатаном", бо я краєзнавчою роботою займався. За бороду сварила, соромилася зі мною в гості ходити, бо я принципово в суперечки встрявав. Я був партійний, а тепер не визнаю ні капіталізму, ні комунізму. 1996-го розійшлися. Що життя з жінкою не складеться — бабка Пелагея нічого не казала.
Друга дружина Денисенка молодша на 4 роки.
— Марія з рідного села, — говорить Микола. — У неї від першого шлюбу двоє дітей — Діма і Дарія. Своїх нам Бог не дав. Але за бороду мене не картає, звикла.
Розповідає, що вперше поголився в 13 років.
— У нас дід Олексій жив, одинак. Ми йому як тимурівці помагали, до курева причащалися. То він опасною бритвою, що на ремні точать, і показав, як пух шкребуть, — сміється.
Микола Денисенко підстригає бороду чотири рази на рік.
— Якби щось змінилося за перші рік-два в 1990-х, то ще, може, поголився б, — каже чоловік. — Але вже нічого не станеться. Тепер усі б"ють себе в груди, мовляв, все життя про вільну Україну мріяли. А насправді все було по-іншому. Ленін у центрі Немирова досі стоїть. Тому доглядаю бороду. За нею треба як за жінкою ходити.
1961, 4 вересня — народився в с. Криківці Немирівського району Вінниччини
1978 — вступив на природничо-географічний факультет Вінницького педагогічного інституту
1980 — купив у Вінниці останню бритву
1982 — одружився із Вірою Черненко з Брацлава Немирівського району
1983, 21 січня — народилася донька Тетяна
1991, 19 серпня — перестав голити бороду
1994 — померла мати Марія Маркуш
1996, 7 листопада — розлучився; 12 грудня — побрався із Марією Дзюбенко
2006 — померла старша на рік сестра Віра
3 
35413
Коментарі
2