69-річний пенсіонер Михайло Пасічний із Михайлівки Звенигородського району Черкаської області 20 років живе в землянці за селом. Із родичами чоловік не спілкується, друзів не має. Їсть лише козячий сир та п"є молоко.
— Дід Андрон (так називають Михайла Пасічного односельці. — "ГПУ") на цілині, за два кілометри від села, — показує в бік поля 52-річна Надія Осадча. — Ми те місце хутірцем називаємо. Як кози бродять по двору, значить — він удома.
У селі Пасічного кличуть Робінзоном, Пастухом, Відлюдником.
— Йти до нього треба з кимось зі своїх, — радить 65-річний Петро Горобець. — Він трохи странний: спічками не пользується, не топить, даже хліба не їсть.
Землянка Михайла Пасічного стоїть на місці хати його батьків. Чоловік її розібрав, бо мріяв виїхати до Карпат. Але хтось украв набір інструментів. Відтоді в нього пропало бажання будувати.
Здалеку чути мекання кіз. Михайло Пасічний виходить у старій куфайці, підперезаний брудною мотузкою. На голові шапка-вушанка. Борода жовта.
— Андронич, до тебе гості. Можна? — гукає Петро Горобець.
Відлюдник підходить ближче, хапається за поперек. Сідає на землянку, яку вирив для кіз. Каже, коли востаннє перераховував їх, було 67. Додає, що односельці крадуть його тварин.
— А це собачки-пастушки, дзявкотять біля мене, — показує на п"ятьох дрібних песиків. Імен їм не дає. — Їм і так неплохо живеться, вони мишей ловлять.
Серед двору, біля сараю, валяється стара калоша. Пасічний каже, що вже її зносив.
— Сестра Тетяна з Юрківки (село в Звенигородському районі. — "ГПУ") привезла чоботи, — виставляє ногу, показує новий синій гумовий чобіт. — Вона за мене пенсію получає. Бува, щось купить на неї, а решту забирає. Приїздить дуже рідко.
Мати Михайла Пасічного Федосія Іванівна працювала дояркою в колгоспі. Померла навесні 1984-го. Батько Андрон Микитович столярував, пішов з життя на два роки раніше за дружину. Чоловік має двох братів та сестер.
— Я був у сім"ї як байстрюк, — згадує. — Менша сестра Анька в школі направляла хлопців, щоб ті мене били.
Розповідає, що в дитинстві його ударив кінь. Після того Михайло почав гугнявити. Операцію на носі зробили невдалу. У технікумі одногрупники називали "аптечкою", бо постійно носив із собою ліки.
— Кохання в моєму житті не було, — говорить Пасічний. — Дівчата на мене не звертали уваги, я й змирився.
Відходить убік. Рукою показує, аби йшли до нього. Минає сарай, колодязь, який сам вирив. Піднімає з землі брудну дерев"яну дошку. Під нею яма. Там у сірому мішку лежать яблука.
— Беріть гостинець, — дістає пригорщу. — Я не жадний і не бідний.
Стає на коліна, витягує кілька півторалітрових пляшок із кислим молоком. Каже, що там їх зо дві сотні.
— Заготовив собі молочка, — крекче дід. — На зиму буде. Я ж нічого не їм, окрім козиного молока та сиру.
Імена своїм козам Михайло Пасічний дає за географічними назвами.
— Які найбільші ріки Англії та Франції? — запитує.
— Сена та Темза, — відповідаю.
— Так і моїх двох кізочок звуть.
На горищі сараю, де спить, лежать книжки. Їх майже сто — романи та шкільні підручники. Пасічний накупив їх у молодості. Називає своєю бібліотекою.
— У романі Чернишевського "Что делать" є ресторанна дєвіца, Адель, — каже . — От і мою кізку звати Адель.
На зиму дід заготовляє трохи сіна козенятам. Козам — нічого.
— Щодня пасуться, — знизує плечима. — Шо з"їдять, те й їхнє. Буває, воджу їх за 10 кілометрів від села пастися.
Про політику знає небагато. Лише з газет, які дають сусіди, або з розповідей односельців. Читає Михайло Андронович без окулярів. Прізвище президента називає не роздумуючи, протяжно: "Ю-щ-е-н-к-о". Каже, що на вибори не ходив жодного разу, бо немає на кого кіз залишити.
Скаржиться, його собак потруїли.
— Було п"ятнадцять. Видно, комусь заважали, — зітхає.
Після навчання в Звенигородському аграрному технікумі Михайло працював у колгоспі. Але недовго, бо часто хворів. Сусіди називали його ледачим.
— Даже мати не жаліла ніколи. Якось наснилися гадюки. Пожалівся їй, а вона лише: "Ну, то втік же?"
Запевняє, що їхня сім"я нещаслива. 80-річна сестра Тетяна Андронівна перейменувала себе на Андріївну:
— Думала, щасливішою стане. А в самої і дітей ніколи не було.
Годинника чоловік не має. Спати лягає, коли смеркає. Про дні тижня та дату запитує в односельця Петра Горобця. Не користується ні сірниками, ні свічкою. Уночі, коли холодно, вкривається козячими шкурами. Якщо тварина дуже хвора, дорізає її. Шкури залишає, але м"яса не їсть. Грошима не користується. Про розмір своєї пенсії не знає.
— Навесні та влітку з відра на себе воду виливаю, щоб скупатися, — розказує. — А взимку не купаюся.
До лікарів дід Андрон не ходить, бо нічого не болить.
1938, 17 червня — Михайло Пасічний народився в с. Михайлівка Звенигородського району Черкаської області в родині колгоспників Федосії Іванівни та Андрона Микитовича
1950 — зробили невдалу операцію на носі
1955 — закінчив школу
1960 — закінчив Звенигородський аграрний технікум; вступив до Уманського аграрного університету
1982 — помер батько; за два роки — мати
1986 — навчався на першому курсі Київської сільгоспакадемії на зоотехніка; покинув навчання
4 
35413
Коментарі