— Дядько Мишко був гарний господар. Тримав кролів, курей, свиноматку, мав із півсотні вуликів. Половину пенсії відкладав. Планував купити корову, та не встиг, — каже 47-річний Віктор МУСІЄНКО з Кагарлика на Київщині про сусіда Михайла ОЛЕФІРЕНКА, 63 роки. 10 вересня його поховали на міському кладовищі.
Два тижні тому Михайло Олефіренко упав із драбини. Отримав переломи руки й ноги.
— Того дня до нього приїхав у гості син із Києва, — розповідає Віктор Мусієнко. — Трохи випили. Ввечері почав накрапати дощ. Дядько Мишко вирішив сховати на горищі сіно. На мокрій драбині послизнувся й упав. Його одразу забрали до лікарні. Діагностували черепно-мозкову травму. На нозі зробили операцію, бо був відкритий перелом. Руки загіпсували. Через 10 днів виписали додому. Вранці він не прокинувся. Помер уві сні. Мабуть, мав ще якісь травми внутрішніх органів. Але лікарі не догледіли.
Михайло Олефіренко працював на місцевому заводі "Кагма". На пенсію вийшов вісім років тому. Займався домашнім господарством. З дружиною виховав сина Михайла. Йому 41 рік, працює інженером.
— Дядько Мишко був веселий і життєрадісний, — говорить Мусієнко. — Любив пожартувати, знав багато анекдотів. З дружиною добре жив. Називав її Раєчкою. Був майстром на всі руки. Сам побудував хату, провів воду, змурував камін. Ніколи не відмовляв у допомозі сусідам. І цеглу клав, і штукатурив, і дахи міняв. Казав: "Треба людям помагати, може, і мені колись допоможуть". Вірив у Бога, щонеділі ходив до церкви. Мріяв про швидку смерть.
3 
35413
Коментарі