"Два роки тому закохалася у зведеного брата, — пише 20-річна Аліна з Київської області. — Коли мені було 14, батьки розійшлися. Мати вийшла заміж вдруге, за чоловіка, в якого було троє дітей. Старшого сина він забрав з собою, молодші доньки жили з його колишньою дружиною. З Ігорем ми не ладили, хоч і ділили одну кімнату. Він постійно кепкував з мене у школі. За цю хамську поведінку незлюбила його. Він зустрічався з багатьма дівчатами. Дивувалася, що вони в ньому знайшли. Але недавно зрозуміла, що ця людина мені не байдужа. Ігор поїхав вчитися у столицю. Живе в гуртожитку. Спілкуємося телефоном щодня, але про почуття мовчу. У нього є дівчина".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Запалює свічку, кладе долоню на фото Аліни — білявка у джинсовій куртці.
— В Ігоря нікого немає. Стосунки з однокласницею вичерпали себе, коли подалася навчатися в Польщу. Про ваші почуття не здогадується. Боїтеся, як на це відреагують мати й вітчим, коли довідаються. Не поспішайте із зізнаннями. Закоханість мине швидше, ніж сподіваєтеся. У травні чекає знайомство з нареченим. До кінця року заручитеся, наступного — поберетеся і станете батьками.
"Чотири роки тому почала спілкуватися з сусідом Іваном, — пише 69-річна Оксана з Полтавської області. — Він запропонував зійтися. Я мала два невдалі шлюби. Погодилася, бо щось у ньому притягувало. Син поїхав жити за кордон, я лишалася сама. А так хотілося ще любові та ласки. Не пройшло й місяця, як переїхала до Івана, а в селі нас почали обговорювати. Найбільше пліткували його діти. Боялися, що заберу їхню хату. Але навіщо? У мене є своя — більша й новіша. Коли батько зліг і я почала його доглядати, змінили ставлення до мене. Іван пропонує одружитися. Мені за місяць виповниться 70. Яке весілля? Недавно приснився покійний чоловік. Стоїть навпроти, щось намагається розказати. Губи ворушаться, а слів не чую".
Надсилає фото з Іваном. Жінка в махровому халаті обіймає чоловіка. Обоє сидять на дивані. Позаду на стіні висить картина — вишиті бісером три білі вовки.
— До вас Іван мав стосунки з жінкою, яка надіялася на переїзд до нього. Вже й речі зібрала, але він з нею жити не схотів. Тепер вона дивиться косо на вас. Ворогів маєте більше, ніж сподіваєтеся. Але це не повинно турбувати. Бажайте їм добра, й нічого лихого заподіяти не зможуть. Чоловік сниться, бо часто думаєте, як він відреагував би на ваше рішення одружитися. Довго тримали скорботу за коханим. Час влаштовувати своє життя. Розпишіться з Іваном. Обом стане спокійніше, коли узаконите стосунки.
"Мала троє своїх дітей, а ще двох — усиновила, — розповідає в листі 34-річна Лілія з Житомирщини. — Сестра померла від коронавірусу. Виховувала дітей сама. Покинути племінників не могла. Крім мене, в них нікого немає. Чоловікові це не подобається. Щоб прогодувати таку сім'ю, однієї роботи буде мало. Зібрався їхати в Польщу, а я пускати боюся. Якщо покине, куди я подінуся?"
Біоенергетик дістає з конверта фото бороданя в зеленій футболці. У нього на плечах сидить дівчинка років чотирьох. На звороті підпис "Максим і Марія".
— Такого вірного й надійного чоловіка ще треба пошукати. Не бійтеся і дайте йому шанс показати здібності. За кордоном заявить про себе, як про хорошого майстра. Матиме гарну роботу, але додому навідуватиметься раз на кілька місяців. Потерпіть трохи. На зароблені ним гроші придбаєте більший дім для родини. Не картайте себе за вибір, який зробили торік. Якби не всиновили племінників, не простили б собі цього. Діти хороші, з ними проблем не буде. Скоро почнуть називати вас матір'ю. Не відмовляйтеся. Сестра на тому світі тішиться, що вони під надійним крилом.
"19 років тому донька поїхала на заробітки, — пише киянка Світлана Іванівна, 82 роки. — Там познайомилася з італійцем. Живуть разом, але розписатися він їй не пропонує. Ілона почувається незахищеною. Яке майбутнє на неї чекає? Додому повертатися не хоче. Тут лишилася її хата. Я ледь даю будинку раду".
— Дарма тримаєте хату пусткою. Давно пора поселити там квартирантів. Матимете додаткову копійку до пенсії, та й будинку потрібен догляд. Донька не повернеться. Італієць не узаконює стосунків з нею, бо його діти проти шлюбу. Бояться, що українка привласнить їхнє майно після смерті батька. Розпишуться лише за умови, якщо вона підпише шлюбний контракт. Ілону влаштовує цивільний шлюб. Не намагайтеся перетягнути її додому. Там щаслива і впевнена в завтрашньому дні.
"У чоловіка 10 тисяч зарплата, нам не вистачає, — пише 39-річна Софія зі Львівщини. — З двома дітьми на неї можна жити тиждень-два, але не місяць. Тільки комуналка — половина суми. Кума покликала в Польщу на роботу. У мене досвіду немає, мови не знаю. Довелося вчитися швидко. Щоб сортувати одяг, треба польську розуміти. Втягнулася, освоїлася, пішла на підвищення. Додому приїжджала що два місяці. В березні повернулася без попередження, а чоловік вдома не ночує. За молодшим сином приглядає донька — годує, вчить, міняє постіль. Почала скандалити, а Віталік речі спакував і заявив, що їде до іншої. Шкодую, що його не відправила на заробітки. Тоді знав би, якими кров'ю та потом даються гроші. Тільки як жити далі, не розумію. Мати старенька. Лишити на неї дітей не можу".
Біоенергетик обводить свічкою навколо фото Софії та її чоловіка Віталія. Обоє худорляві, високі, в чоловіка — шрам на щоці. Свічка загоряється ясно, але потім гасне.
— Не тримайтеся за минуле й не звинувачуйте себе, що чоловік скочив у гречку. Підіть у відпустку на місяць. Цього часу вистачить, аби обдумати, як жити далі. Кума вже перевезла сім'ю в Польщу й вам радитиме зробити так само. Якщо зважитеся, перший рік буде непросто. Але не шкодуватимете про це. Колишній дасть згоду на вивезення дітей за кордон за умови, що відмовитеся від аліментів. Ви самотньою не залишитеся. Поруч уже є чоловік, який допомагає і підтримує. Годі сприймати його лише як друга.
2 
35413
Коментарі