"Маша сказала, що їй не треба дитини. Пішла і наковталася таблеток"

 

19-річний Андрій Цукорник із Чернігова сам виховує доньку 8-місячну Катерину. Він єдиний в Україні чоловік, який живе в соціальному центрі для дітей і матерів. Цивільна дружина Марія пішла до іншого.

Центр розташований на околиці Чернігова. Андрій проводить повз вахтера, який ремонтує двері своєї сторожки.

— Тут живуть шестеро дівчат із малюками. Як почнуть розказувати, як масаж грудей робити, щоб молоко краще прибувало, я на кухню тікаю, — каже російською Андрій. — Коли з Машею познайомився, вона казала, що їй 19 років. Брехала, що в інституті вчиться. Потім узнав, що їй 16, у школу через раз ще ходить. Маша з матір'ю сім років тому приїхала з Казахстану. Українського громадянства не мала. Коли завагітніла, аборт робити їй не дозволив, хоч і одружуватися не хотів. Я з тих, хто перед загсом з'їсть свій паспорт, але не жениться. Забрав її в село Мохнатин, до своєї матері.

Катерина капризує. Андрій дає їй молочну суміш.

— Приходжу якось додому, зарплату отримав. Кинув їм гроші на стіл, а сам пішов спати. Чую крізь сон, як вони сваряться. Одна кричить: "Я його 18 років виховувала". Друга: "А я його дитину ношу". Маша сказала, що їй не треба дитини. Пішла і наковталася таблеток з аптечки. Я дав їй ляпаса, змусив вирвати.

Перевіряє, чи донька суха. Каже, що перебрав кілька видів підгузок, доки знайшов ті, що не подразнюють шкіру.

— У моєї мами важкий характер. Люди в селі бачили, що ми з нею не вживаємося. Сільський голова запропонував поселити Машу в соціальний центр. Я влаштувався на нову роботу, щоб бути ближче. Коли вона родила, стрибав від радості. Маша якісь дивні імена для дочки вибирала, типу Аделі. Кажу, у сусіда собака Ада, а в мене дочку так будуть звати? Наполіг, що буде Катею, бо Катерина Андріївна гарно звучить.

Садить доньку на рожеві ходунки. Вона їде до вішалки. Намагається дістати рукав його куртки, не може дотягнутися. Плаче.

— Маша з Катею три місяці тут пожила. А тоді через соцмережі познайомилася з якимось 28-річним Олександром із Семиполків під Києвом. 10 серпня мені з центру дзвонять і кажуть, вона втекла. Через три дні міліція її знайшла. Як випустили — заявила, що поїде до того чоловіка. Попросив дитину залишити мені. Вона погодилася.

Заходить директор центру Ольга Казимирівна. Підходить до манежу, в якому Андрій тримає ковдри, подушки і дитячий одяг.

— Андрій — хороший тато. Машу доводилося змушувати купати дитину. А він сам травичку заварює, пюрешки робить. З однією дівчиною тут зустрічатися почав.

Андрій кривиться, відмахується.

— Коли Маша нас покинула, дівчина з сусідньої кімнати мені готувати допомагала. Думав, це кохання. Вона часто свого сина на мене лишала. А коли просив її з Катею посидіти, знаходила тисячу відмовок. Хіба це любов?

Переносить сплячу доньку в дитяче ліжко. Колише, щоб не прокинулася. Сама вона не любить спати, на ніч кладе її біля себе.

— Уперше з Катею лишився в Машиних батьків. Її мама кудись пішла. Я, тато і 5-річний Машин брат Єгор були вдома. Тут сталася катастрофа, Катя обпісялася. Ми не знали, як памперс поміняти. Я досі не розумію, як дітей запихають у комбінезони. Це як одягнути живого восьминога. Так набігаюся за день, що самому собі приготувати щось сил немає. Картоплю раз смажив, то весь поверх у чорному диму був.

Катя прокидається. Бере з кишені батькових штанів шкіряний гаманець, тягне до рота.

— Катя з сусідньої кімнати свою дитину по книжках Спока і Козловського доглядає. То каже, що дитина все пізнає через рот. Хай обслинить — буде знати, що несмачний. Раз у мене 10 гривень випало. Каті не чути було часа 2. Коли ними награлася, купюра була схожа на мокру тряпочку.

На кухні двоє молодих матерів із дітьми на руках п'ють за столом чай. Одна з них, Катерина, тримає сина в кишені-кенгуру на животі.

— А ты все Катю в штанишки одеваешь? Надеешься, что она каким-то чудом в пацана превратится? — сміється.

До кімнати Андрія забігає без стуку сусідка Анна.

— Посидь з Ярославом годинку, — несе свою дитину йому. Цілує сина в щоку й біжить до дверей.

— Ми так виручаємо одне одного. Комусь документи треба оформити, а хтось на курси бігає. Тут усім пропонують опанувати якусь професію, щоб заробляти без відриву від виховання дитини. Дівчата на перукарів учаться, поварів, візажистів. Я на веб-дизайнера пішов. Друзі ноутбук подарували, щоб мав на чому тренуватися, — каже Андрій.

У нього закочується рукав на лівій руці, стає видно татуювання.

— Це пам'ять про бурхливу молодість. Колись навіть магазин грабив. Років 13 було, вкрали кілька шоколадок і втекли. Побачив, що друзі наколки робили, і собі захотів. Вибрав "Пер аспера ад астра", по-латині: через терни до зірок. Тепер думаю, що дурний був.

×