"Для мене це буденна річ. Не знаю, звідки взялося. Просто є в голові — і все", — 60-річна киянка Людмила Письмак складає два аркуші паперу й великими літерами пише двома руками. Написане лівою має вигляд дзеркального відображення виведеного правою. — Ходила до невропатолога, питала, чому в мене так виходить. Вона подивилася: "Інших проблем нема? Тоді йдіть додому".
Батько Людмили Панасівни був розвідником у Чехії.
— Із мамочкою Катериною Федорівною вони жили в Опаві, а мене віддали в школу-інтернат у Прагу. У першому класі писала лівою. Діти з мене сміялися, я ридала й училася писати правою. Тепер тільки ножиці й ніж тримаю у лівій.
У 17 років навчилася писати лівою рукою у лівий бік.
— Вступала до Московського авіаційного інституту, там старший брат Валерій учився. На першому ж іспиті зрізалася — у Києві на мене чекав коханий, яка там авіація! Батько влаштував мене в конструкторське бюро. Якось сиджу за кульманом і вірші строчу. Поруч баришня — я її "старою дівою" називала, бо мені було 17, а їй — аж 25 років — зазирає, що я пишу. Я не витерпіла, взяла ручку в ліву руку й давай писати вліво. У неї очі квадратні стали.
2004-го потрапила на московське телебачення у програму "Російське диво".
— Там був хлопчик, який читав напам"ять Євгенія Онєгіна, але задом наперед. А я за ним записувала, — згадує.
За рік Людмила Панасівна потрапила до Книги рекордів України. Диплом виписали з помилкою у прізвищі — Пісьмак.
— Я їм дані по телефону надиктовувала, от вони й наплутали, — гладить рукою диплом під склом у рамці.
Удвох із чоловіком-однолітком Валерієм жінка мешкає у 3-кімнатній квартирі на Лівому березі.
— Будинок три роки зводили, і вже три ми робимо ремонт. Квартира — повністю заслуга мого чоловіка. Він років 30 працював інженером в інституті Патона. І я там працювала, а коли почався розвал, мені дали під зад коліном. Закінчила бухгалтерські курси. Брат Валерій має фірму в Жуковському під Москвою, кликав до себе на роботу. А як я тут сім"ю покину? Вирішили, що вахтовим методом у нього працюватиму, й так уже 14 років до Росії їжджу. Фірма в нього з авіацією пов"язана, секретна. Батько наш теж багато років був засекреченим. Два роки в Кореї воював, а ми навіть не знали. Мамі приходили листи без підпису. Тато не вмів матюкатися. Найстрашніша його ругань — єдрьона шиш. Мій син Костя був маленьким, постійно питав: "Дідуля, а що таке "єдро на шиш"?" 1987-го поклав партквиток на стіл і сказав, що більше не хоче мати діла з партією. Бо коли померла мамочка, ходив добивався поставити їй пам"ятник, а не дозволили. А в нього всі груди в орденах.
Син 38-річний Костянтин — бізнесмен. Із сім"єю живе на Печерську.
— Над іменем сина дві доби ламали голову. Я хотіла Данила або Богдана. Мама розрадила: будуть дразнити "Богдашка-какашка". А за Данила чоловік на диби ставав. Потім згадали, що у Валерія родич був Костянтин. Так і назвали. Але син писати так, як я, не вміє, хоч і пробував.
2 
35413
Коментарі