81-річна Любов Сокало з селища Положаї Переяслав-Хмельницького району Київщини була тричі заміжньою. Двох чоловіків поховала поряд. Собі залишила між ними місце: "командувать і на тому світі".
Жінка довго не відчиняє двері, бо ходить повільно. У кімнаті під піччю на підлозі — плакат із лідером комуністів Петром Симоненком.
— По правді сказать, нема в мене нікого, живу сама. Але мала трьох хазяїнів, — розповідає господиня. — Як тільки визволили Київ від німців, мене забрали у столицю на роботу. Потім взяли на фронт: виносити ранених з поля бою й хоронити. В мене осьо рани осколочні, — торкає голову під хусткою. — Мама не знала, що я була на війні. Думала, що в Києві. У подружок допитувалася, чого не приїжджаю.
Каже, перший чоловік — Михайло Соболєв був росіянином. Познайомилися після війни на відбудові столиці.
— Бувало, покойна свекруха пише з Росії: "Я така рада, що в мене невістка з України". Бо вона сама — вкраїнка. А тут моя мама захворіла, треба приїжджать з Києва в село... Батько мов такий віруючий був. А тоді пішов у блуд в чуже село, — пояснює Любов Андріївна. — Мама ще не стара була, але сама не могла обходиться і їсти зварить. Мене з роботи не розщитали. Приїжджа начальство: "Оце хочемо забрати тебе назад. У Дарниці будується житлова площадка. Тобі, Люба, буде в першу чергу квартіра". А я думаю: "Боже, хто тоді пожаліє маму?".
— Матір пожаліла, свою жизть потєряла, — підсумовує. — На зиму пораю худобу в колгоспі, а на літо забирають на поле ланковою. Чоловік мій поїхав у Воронезьку область. Звідти пишуть, щоб і я за ним. Та я не кинула матері. Три годи ми з Мішою тільки пожили.
Розповідає, що знайшла жениха із сусіднього села — Григорія Сакала. З ним прожила 27 років.
— Соболєву написала, щоб вислав розвод. Гриша робив на грузовій машині. Он його портрет, — показує на стіні фото кремезного чоловіка. — Знімав мотор, був сильненький, і тут лопнув апендицит. Не спасли його.
До хати заходить щільно запнута в хустку сусідка Ганна Низенко, 84 роки. Сідає на ослінчик:
— Я живу недалечко. Тоже сама: син-пенсіонер у Києві, — каже гостя.
— До мене сьогодні соціальний працівник приходила, води внесла, — показує господиня два повних відра біля порога. — Я її нянькою зву. А город обробляти людей наймаю, 38 соток по шнуровій книжці.
Хату ще нікому не одписала. Мо" двоюрідній сестрі
Розповідає, що їздила до колишнього президента Леоніда Кравчука, щоб переоформити на себе документи на машину, що належала покійному Григорію. Він хотів її продати перед смертю.
— Леонід Кравчук не поміг. Каже: треба через нотаруса. А до нотаруса потрібно грошей.
Жінка бідкається, що не має дітей.
— Нема ні в мене, ні в сестри, ні в двоюрідних сестри й брата. Гриша хотів взяти з інтернату дівчинку Марійку. Вона нам із родні, але його хтось збив із пантелику. Он її сестра, — показує на сусідку, — взяла дівчинку маленьку, вигодувала. А вона в нехороше діло кинулася: від одного привела дитинку, від другого, третього. Квартиру пропила. Сестру мою прибила, та трохи помучилась і вмерла.
Питаю, хто ж був третім чоловіком Любові Андріївни.
— Звали його Іван Олександрович, а фамілія.. е-е-е.. Десь на карточці є написано. Он там у кутку його фото. А, Стрілець! — згадує. — Йшла за нього заміж вже за 50 років. Думала: в нього — троє дітей, жінка померла. Буду годить чужим. Одній його дочці корову купили, сину — машину, онуку — теж машину. Чоловік помер у 93-му году, і шести год не прожили разом. Як заболів, діти приїхали: "Може, забрать вас?" А він каже: "Мене хазяйка поховає".
— Поховала в одній ограді обох чоловіків, — каже Любов Андріївна. — Я посередині лежатиму — у мене місце є. Буду ними командувать, — сміється. — Нащо я чужим дітям, така потороча? Хату ще нікому не одписала. У мене є двоюрідна сестра. То, мо" їй...
1927, 27 січня — Любов Гордієнко народилася у с. Положаї на Київщині
1943 — працює на відбудові Києва; забирають на фронт
1945 — виходить заміж за військового Михайла Соболєва; переїздить у село до хворої мами
1948 — одружується з Григорієм Сакалом
1975 — Григорій помер
1987 — виходить заміж за вдівця з трьома дітьми Івана Стрільця
1993 — помер Іван
2 
35413
Коментарі