"Мене фактично два рази всиновили, — каже російською 41-річний Леонід Шевчук із села Зняцево Мукачівського району на Закарпатті. — 1998-го часто провідував бабусю Марію, вона лежала — відмовили ноги. Якось прийшов, а біля ліжка сидить її подруга Валентина Люлько. Глянула на мене, питає: "Хіба не знаєш, що ти нерідний?". Я пішов до прийомного батька. Від нього мало дізнався. Казав, що якась жінка з Імстичева Іршавського району після пологів відмовилася від мене. Називав три імені: Ганна, Люба, Марія. І прізвище — Потушняк".
Названі батьки Леоніда служили в Ужгородському танковому полку. Світлана Шевчук мала дві позаматкові вагітності. Після двох операцій вирішили всиновити "відмовника". Коли Леонідові виповнилося 8 років, батьки розлучилися. Хлопець жив із матір"ю в однокімнатній квартирі. Світлана працювала прибиральницею.
— Я горілку й вино виливав в умивальник — не хотів, аби мати пила. Вона на деякий час переставала, а потім зривалася в запої, — морщить лоба Леонід. — Коли мав 12 років, мама померла. Батько відмовився забрати мене, бо вже мав іншу сім"ю. Дід став моїм опікуном і відстояв квартиру. Якби мене забрали в інтернат, квартира відійшла б державі. Дід працював начальником облплану, від держави не хотів ані квартири, ані машини. Жили скромно: їли гречку чи картоплю з котлетою. У вихідні бабуся готувала відбивні. А я займався купи-продай: купував у поляків джинси, окуляри й перепродував. У кооперативі освоїв роботу плиточника, муляра, доріс до бригадира. Створив фірму. Дід заплакав, коли я приніс 1300 карбованців зарплати. Він тоді отримував 180 рублів.
Матір розшукав зі старшим сином Дмитром:
— Поїхали на авто до Імстичева. Але там жили люди, яких тільки кликали Потушняками. Директор школи порадив шукати в сусідньому селі Осій. Перед поворотом на село щось у моєму серці йокнуло. Знайшли дім Потушняків. Із хати вийшла баба років 80 і жінка мого віку. "Ти — син Ані, — почали голосно плакати. — Тобі треба в Іршаву їхати". Поїхав. Стою навпроти матері, і мені цікаво, чи будуть сльози. Нічого не було, — розводить руками. — Спитав прямо: "Ви 1966-го в Ужгороді були, нічого там не загубили?" — "Ні", — відповідає. "Ви народжували хлопця. Він стоїть перед вами". Думав, розплачеться, обніме мене. А вона каже: "Заходьте наверх, я пельмені зварю". У мене в горлі став клубок. Не такої реакції від матері очікував. Звертаюся до неї на "ти" і російською "мать". Ще маю двох братів: 40-річного Спартака й Аліка, 36 років. Зі Спартаком як дві краплі води схожі, — показує фото брата на мобільнику. — Під час першої зустрічі проговорили на терасі під парасолею три доби. Спартак живе в Тюменській області, неподалік Уренгоя, Алік — у Мукачевому.
Жили скромно: їли гречку чи картоплю з котлетою
— Мене в житті обманули тричі, — розповідає Ганна-Любов Потушняк-Бокшай, 62 роки. Розмовляємо в хаті її сестри в селі Білки. — В Ужгороді на історичному факультеті познайомилася з Євгеном Мазуром із Чорткова Тернопільської області. Він був на три роки старший. За два роки завагітніла. Женя сказав, що не ожениться на мені, бо я бандерівка. А він хоче кар"єру кагебешника. Після університету поїхав до себе додому й там за кілька місяців помер. Другий раз обдурили після пологів. Лікарка сказала, що дитина народилася мертвою. Дали папір, аби розписалася, що не проти поховати її в Ужгороді, — заламує руки. — Утретє надурили в Лисичеві Іршавського району. Я там працювала вчителькою німецької мови. Жила на квартирі, у сусідній кімнаті мешкали грузини. Прибігаю зі школи, а в хаті голова та секретар села сидять. Дають мені якийсь папір, щоби розписалася за грошову допомогу. Я поклала підпис, не читаючи. А вийшло, що розписалася з грузином Васо Мчдешвілі, монтажником енергосистеми "Мир".
Із на дев"ять років старшим грузином Ганна прожила в шлюбі 13 років. Потім одружилася з лікарем-рентгенологом Володимиром Бокшаєм. Прожили 27 років. 18 вересня Володимир помер від раку. Леонід приїхав на похорон.
1966, 28 грудня — Леонід Шевчук народився в Ужгороді. За три дні його всиновили Світлана та Степан Шевчуки
1974 — прийомні батьки розлучилися, за 4 роки померла прийомна мати
1988 — одружився з Іриною Ребриш, народився син Дмитро
1997 — на світ з"явився син Ігор
1998 — розпочав пошуки матері
2000 — одружився зі Світланою Петуховою, за рік народилася донька Яна
2006, 8 жовтня — знайшов матір, познайомився з братами Спартаком та Аліком
8 
35413
Коментарі