У крихітному селі Франкопіль Корецького району Рівненської області є колодязь, який передбачає погоду. 37-річна депутатка Устянської сільради Раїса Годун натягає гумові чоботи, і ми йдемо в поле за селом. Накрапає дощ. Криниця — бетонована дірка серед трави. Таку помітиш хіба за два метри. Верхню частину колодязя розібрали. Зверху навалені дошки й кілки.

— То пастухи накидали, щоб худоба ноги не зломила. Тут глибина більш як вісімнадцять метрів. Стінки гладкі й слизькі, — розповідає Раїса.

Вона стає навколішки, прикладає вухо до краю колодязя. Пояснює: за два-три дні до негоди криниця починає гудіти й пускати бульбашки. Води згори не видно, але чути, як лопаються бульки.

— Ага, нині мовчить, — каже жінка. — Значить, буде тепло й сонячно.

Дев"ять років тому колодязь передбачив ураган.

— Його стінки сильно гули, а звук був такий, наче всередині кипить. Вода спінилася та піднялась на два круги. Ми ще подумали, до чого б то? — згадує продавець сільмагу Марія Ковальчук, 50 років. — Через три дні над селом згустилися чорнющі хмари й піднявся вихор. Щастя, що нас стороною обійшло. Зате в сусідньому селі Сторожове з хат позривало дахи та позносило дерев"яні туалети.

Тоді ураган повалив понад 50 га лісу в заповіднику за 3 км од села, вирвав із землі стару модрину і кинув на дорогу.

— Корені стирчали вгору на десять метрів. Хтозна, скільки тому дереву років стукнуло. Його стовбур було неможливо обхопити руками, — розповідає Марія.

У селі шість робочих місць

Після урагану модрину викупила і забрала до Англії праправнучка пана Потоцького, бо ліс колись належав йому.

Відтоді селяни остаточно повірили в силу передбачення криниці.

— Колодязь — мій ровесник. Його вирили півсотні років тому. Поїли колгоспну скотину, — чухаючи носа, розказує сусід Раїси Василь Годун. — Батько казав, за неладне помітили за місяць-другий. Була вода прозорою, а стала каламутна й загуділа. Пішов дощ — і знову нормальна. Так і второпали.

За кілька метрів для перевірки селяни вирили ще одну криницю. Але вона погоди не передбачала, тому її засипали.

— Батьки мене в дитинстві посилали слухати колодязь: чи не гуде. Якщо тихо — значить, можна пшеницю з поля збирати, — згадує 53-річна Надія Добровольська.

Зараз радяться з колодязем, перш ніж їхати до райцентру за покупками, йти до лісу по гриби-ягоди або до річки на риболовлю. За кілометр від села тече Корчик.

— Великої риби там не зловиш, однак на юшку карасів набрати можна, — усміхається Василь. — Вудку та наживку треба готувати, коли колодязь тільки-тільки почав гудіти. Перед дощем і під час зливи клює найкраще.

— Ми тут більше з молока живемо, — ділиться Раїса. — Узимку та навесні продаємо по півтори гривні за літр, улітку — по 55–60 копійок. Ну, ще картопля є.

Робочих місць у селі шість: санітарка, акушерка, вчитель, два соціальні працівники й продавщиця сільмагу.

— Поле нас кормить і поїть, а колодязь — наш календар і барометр, — зізнається найстаріша жителька Франкополя Анастасія Пашковська. — Мені скоро дев"яносто буде, і я все життя стежила за народними прикметами. А тепер колодязь усе показує.

Криниця викидає нагору шапки

Феномен колодязя-барометра пов"язаний з атмосферним тиском та особливостями ґрунту.
— Через пористий піщаник та вапняк просочуються ґрунтові води. Коли погода гарна — тиск підвищений. Тому породи всмоктують у себе повітря, прямо під товщу води в криниці. Перед дощем або снігом тиск падає, й повітря виходить нагору. Вода піниться та замулюється. Звідси й шум, — пояснює депутатка Устянської сільради Раїса Годун.
Один із найпотужніших колодязів розташований на плато Устюрт у Казахстані. Тиск повітря там такий сильний, що може всмоктувати й виштовхувати предмети. Чабани для перевірки кидають у колодязь шапку. Якщо погода буде гарною, шапка вилетить нагору.

×