54-річний Володимир Харченко з міста Гадяч на Полтавщині мешкає сам у старій материній хаті. Колись був відомим у райцентрі бізнесменом. Зараз просить милостиню під магазином.
У нетопленому домі Володимир сидить у довгому тільнику без трусів на розкладеному дивані. Поряд — увімкнутий обігрівач. На кухні є порожній холодильник. У каструлі — порізана хлібина. На емальованій кришці — мишачий послід.
— Газом не користуюся, бо нічим платити, — стенає плечима.
Говорить дуже повільно. Час від часу його тіло пересмикує. Каже, це через нервове захворювання.
— Все нормально. Одяг у мене є. Приносити не треба, щоб тут перекидався, — відповідає на запитання, чому роздягнутий.
Жаліється, що не може себе обслуговувати. Сусіди купують йому харчі.
Народився Володимир у Гадячі. Мати працювала вчителькою. В армії служив у прикордонних військах. Після служби у війську працював на промкомбінаті слюсарем, токарем. Вивчився на тракториста. Після розвалу Союзу подався у бізнес.
— На фіг ми комусь нужні були, — хитає головою. — З роботи усіх розігнали. Прийшлося торгувати. Продавали що прийдеться. Переважно лахи. Так потроху і розкрутилися. Купив собі спочатку коричневого джипа. Мав мікроавтобус "форд". Останні роки їздив на синій "шістці".
Одружений був раз. Із дружиною Ларисою прожили 17 років. Разом починали бізнес.
— Не міг з нею жити, — каже сердито. Більше згадувати про неї не хоче.
Дружина Лариса також переконує, що життя з Володимиром не складалося. Говорить, усе через його агресію:
— Шість років тому пішов у материнську хату. 2007-го матір померла. З того часу живе сам. Коли холоди, ми його до себе забирали. Я тоді в Одесі була, а дочка дзвонить, що він на неї з табуреткою кидається. Викликали міліцію та лікарів, щоб заспокійливе вкололи. Недавно забирали в Полтаву. Направили назад до нас у районну лікарню в невралгію. Та його не кладуть. Начмед Марія Осипчук сказала, що його покладуть тільки тоді, як з ним цілодобово сіделка буде. А я не можу сидіти, в мене бізнес.
Хочу розвестися з ним. Так боюся, що не розведуть, бо в нас дочка неповнолітня. За газ у його хаті мені нічим платити, там 80 "квадратів". Тільки світло плачу. Ми до нього кожного дня ходимо, їжу носимо. Кажуть, що його дочка Ярослава обіжає, так вона і кішку не обідить, — витирає сльози.
Харченка за вимогою голови райдержадміністрації відправили на примусове лікування до психіатричного відділення у Полтаві. Через 10 днів привезли назад, пояснили, що Харченко не психічно хворий.
— Я прийшов до нього в хату і злякався, — розповідає депутат міськради Анатолій Гузь. — Не топиться, по столу бігають миші. Ми разом у дитинстві у футбол бігали. Він же був досить багатою людиною в Гадячі. Колись на джипі їздив, а тепер жебракує. Він у повному розумі, відповідає нормально на запитання. Попросив у мене їсти, я купив хліба і сала з дому приніс. Він так на харчі накинувся, аж дивитися страшно.
— Володька такий страшний був молодим, — згадує колишня сусідка Лариса. — У тюрмі сидів. Відсидів небагато, а потім раптом розбагатів. Після тюрми вже ніде не робив, на крутій машині їздив. Це його за гріхи Бог ще при житті наказав. Так рідко буває, щоб при житті.
Гадячани з району Харченка жаліють його. Кажуть, дружині він став непотрібний через хворобу.
— Та він ложки підійняти не може, — говорить місцевий. Не називається. — Постійно ним тіпає. Не вірю, що він агресивний. Мусить отак, як собака у холоді та голоді, доживати. Жінка та дочка мали б за нього більше переживати.
Володимиру дали першу групу інвалідності. Він просить, аби його відправили в якийсь інтернат. Зараз Харченко лікується у Веприцькій туберкульозній лікарні.
4 
35413
Коментарі