36-річна Анастасія Катеринчук, дружина народного депутата від "Нашої України — Народної самооборони" Миколи Катеринчука, 41 рік, призначає зустріч на десяту ранку. До ресторану
"7 п"ятниць" під"їжджає о пів на одинадцяту. Пояснює, що в аптеці купувала ліки — прихворіла донька, 4-річна Софія-Ніколь.
— Двести пятьдесят гривен потратила, хотя почти ничего не купила, — виймає з сумки прозорий пакетик із ліками.
Переходить на українську.
— Я — російськомовна українка, — вмощується за столиком у залі для тих, хто не курить. — Це моя рідна мова, хоча й приїхала в Україну ще дитиною.
Анастасія народилася в російському містечку Себеж на Псковщині. У два роки переїхала до Києва. Дівоче прізвище — Завада.
— Мене іноді Катею називають — через прізвище Катеринчук, — сміється, замовляючи капучино. Жінка без макіяжу, лише губи трохи підведені рожевим блиском.
Працює журналістом-редактором у телевізійній продакшн-компанії Савіка Шустера.
— Спершу закінчила інститут легкої промисловості. Мама працювала в київському будинку моделей. От я й думала змалку, що світ моди — це моє. А потім доля закинула мене на телебачення. Здобула другу освіту, журналістську. Через другу вагітність на п"ять років довелося залишити роботу. Зараз відновлюю професійні навички, які втратила за цей час.
Кидає в горнятко з капучино дві ложечки цукру.
Двести пятьдесят гривен потратила, хотя почти ничего не купила
— Зранку важко прокидатися, бо я типова сова. Сама всім готую сніданок — зазвичай каші, це вже для нас норма. Доньку везу в дитячий садочок. Він не елітний, у групі 25 дітей, але спеціалізований — франкомовний. Просто він був найближче до нашого дому. Три місяці тому Ніколь почала вчити ще й англійську. А няня з нею розмовляє українською.
Старшому синові Катеринчуків Данилові — 10.
— Навчається не в елітному коледжі, а в найближчій від будинку школі. У футбол грає, добре плаває. Ходить на брейк-данс. Раніше казав, що хоче бути юристом, тепер — що буде політиком. Не дуже зрадію, якщо обере цю професію. Микола брав Даню з собою, коли їздив на зустрічі з виборцями у Вінницьку і Черкаську області. Бачу, син переймається проблемами людей.
— На честь кого назвали дітей? — цікавлюся.
— Сина називала я сама. Бо ж перша дитина, то Микола пішов мені назустріч. Хотіла, щоб ім"я починалося на "Д" — це така сильна літера. Микола чомусь був упевнений, що друга дитина в нас теж буде хлопчик. Коли на УЗД сказали, що буде дівчинка. Боже! — сплескує руками. — Микола зі мною кілька днів не розмовляв. Я його й не чіпала, щоб заспокоївся. Зараз каже, що йому за таку реакцію соромно.
Пригадує, як сварилися через ім"я доньки.
— Три тижні дитина була без імені! — округлює очі. — Ніяк не могли зійтися, кожен пропонував своє й не хотів уступати. Уже й додому приїхали. Інтернет перерили... Зрештою Микола запропонував тягти жереб. Я погодилася, бо іншого виходу не було. Як зараз пам"ятаю: дитинка спить у ліжку, а батьки з глузду з"їхали — ім"я їй у лотерею вибирають! Микола написав на папірці "Ніколь", а я — сім чи вісім варіантів. Він витяг "Софія", а я — "Ніколь". Дали доньці подвійне ім"я.
Хрестили Софією, але в день Святого Миколая. Спочатку призначили на 30 вересня. Запросили хрещеним батьком Віктора Андрійовича (тоді кандидата у президенти Віктора Ющенка. — "ГПУ"). Але якраз розгорілася ситуація з його отруєнням, тому хрестини перенесли.
Відпиває з горнятка.
— Віктор Андрійович завжди вітає зі святами. Торік на його день народження Ніколь передала хрещеному свою фотографію в рамочці, яку сама зробила. Хрещеною доньки була моя найближча подруга, актриса Олеся Жураківська. Майже 20 років тому вона напророкувала мені шлюб із Миколою. Він тоді саме запросив мене на перше побачення. Я Олесі здалеку показала його, вона махнула рукою: "Іди, вийдеш іще за нього заміж". Ми на студентській дискотеці познайомилися. Микола дивився за порядком, був таким собі "вишибалою". А ми з батьками жили на території студмістечка, на Ломоносова. Якось прийшла на дискотеку з друзями, вони почали бешкетувати. Щоб їх заспокоїти, Микола влаштував турнір із армрестлінгу, боротьби на ліктях. Запросив мене на поєдинок. Звісно, піддався, бо я його руку відразу поборола. Попросив номер телефону. День, тиждень, місяць — не дзвонить. Думаю: як це? Я перша красуня на Ломоносова — а цей студент про мене й не згадує? Образилася страшенно. А за місяць знову на дискотеці він зізнався, що загубив папірець із телефоном. Так щиро дивився в очі, що дала номер іще раз.
Микола став просити моєї руки й серця. Я обурилась
— Як освідчувався?
— Ми зустрічалися вже близько року. Якось Микола попередив, що до Києва у справах мають приїхати його батьки. Запросила їх додому на вечерю. І раптом Микола став просити моєї руки й серця. Я обурилась: "Та ти ж мене навіть не попередив!" — стукає кулаком по столу. — Мені тоді лише 19 було, от і відмовила. Микола аж на лиці перемінився. Відвів мене на кухню. Що там говорив — не пам"ятаю, як у тумані все було. Але коли вийшли, сказала, що згодна.
Побралися наприкінці 1991-го.
— Тоді дуже складні економічні часи були. Мати взяла в банку кредит на весілля, а гроші за місяць знецінилися. Ми ще були студентами, Микола підробляв. Де тільки не працював! Навіть у відеосалоні на вокзалі крутив кліпи.
Торік Миколу Катеринчука назвали одним із найсексуальніших чоловіків України. Питаю в Анастасії, чи ревнує вона.
— Я — ні! Ревнувати значить не довіряти. А в нашій сім"ї довіра — це стрижень стосунків. Та й до чого ревнувати? До рейтингів, які складають, аби розвеселити публіку? Якщо хтось вважає Миколу сексуальним — будь ласка. А в когось він, можливо, викликає протилежні почуття. Я на таке не звертаю уваги.
1972, 11 серпня — Анастасія Завада народилася у м. Себеж на Псковщині в Росії
1974 — родина переїхала до Києва
1989–1994 — навчалася в інституті легкої промисловості
1991, 23 листопада — вийшла заміж за Миколу Катеринчука
1998 — народився син Данило
2004 — з"явилася на світ донька Софія-Ніколь
2005 — закінчила інститут журналістики
2 
35413
Коментарі