Українця Івана Сомика 1942-го вивезли на примусові роботи до Німеччини. За 64 роки він розшукав родичів у селі Кам"яне Жидачівського району Львівщини.
На родинному обійсті Сомиків нині хазяйнує Марія Сомик, 65 років. Вона була одружена з Василем, братом Івана. 1991-го її чоловік помер.
Марія Сомик запрошує до хати, просить сідати за стіл. На ньому чиста скатертина та таріль із печивом "До чаю". На стіні — портрет чоловіка в австрійському військовому однострої. Це батько Івана та Василя.
Звістку від Івана Сомики отримали наприкінці літа 2006 року.
— Я в той день, пригадую, підлоги мила, — розповідає Марія Пилипівна. — Забігла сусідка. Каже, що до нас із-за границі приїхали. Я в чому була, так і побігла. Переживала, що з сином на заробітках в Іспанії біда сталася. А там хлопець показує фотографію і щось шваркотить по-своєму. Я фотографію побачила, зразу все зрозуміла. На тій знимці мої тесть, свекруха та Іван.
Шукати родину на Львівщину позаторік приїжджав 32-річний Філіп, онук Івана Сомика. Він служить пожежником.
— У Кам"яному зупинився біля першої хати. Спитав людей, де знайти родину Сомиків, — каже Марія. — З нього почали сміятися, бо пів-села мають таке прізвище. Я запросила Філіпа до хати. Він фотографував і зразу пересилав знімки дідові.
Івана Сомика вивезли до Німеччини в 16 років. Хлопцеві пощастило втекти з полону до Франції. Працював у селянина в Сарребурзі, доглядав коней. Якось побився з сином господаря. За непослух його віддали іншому панові. 1944-го Іван із товаришем Миколою утік і три місяці переховувався в лісі Варсберг. Повернувся до містечка Фолькемон, назвався поляком, переписався на Жана. Американці, які визволяли Францію, забрали його до війська.
— Прослужив півтора року, сторожив полонених. Потім відмовився їхати в Америку приставати на нове громадянство, — каже Марія. — У Франції знайшов собі дружину. Казав, що із Жульєтою познайомився на танцях. Якось порозганяв її ухажорів пістолетом. Добре заробляв на каменоломні. Пропрацював там 25 років. А грошима Жульєта розпоряджалася.
Іван Сомик писав листи до України. Однак вони не доходили, бо після війни село Чартория перейменували на Кам"яне.
Якось порозганяв її ухажорів пістолетом
— Ми по ворожках ходили з фотографією. Ті запевняли, що Іван живий-здоровий. Василь гадалкам не вірив. Але в церкві свічку за здоров"я брата ставив, — каже Марія Пилипівна.
Жульєта померла дев"ять років тому. Нині за хворим 82-річним Іваном Сомиком доглядають донька Франсуаза та син Деніс. 1994-го від раку пішов із життя їхній брат Бернар.
У Василя Сомика двоє синів. Григорій працює в Кам"яному ветеринаром, Михайло подався на заробітки за кордон.
— Торік батьки їздили в гості до діда Івана, — розповідає 24-річна Христина, онука Василя Сомика. — Він плакав, коли побачив їх. Хоче приїхати в Україну на могили рідних. Філіп обіцяв привезти його власною машиною.
1926 — Іван Сомик народився в селі Чартория Жидачівського району на Львівщині
1942 — потрапив на примусові роботи до Німеччини
1944 — утік від господаря, назвався Жаном, служив в американській армії
1947 — одружився із Жульєтою
1954 — народилася донька Франсуаза
1975 — народився онук Філіп; 2006-го він розшукав родичів в Україні
1991 — помер брат Василь
1999 — пішла з життя дружина Жульєта
2007 — зустрівся із племінником Миколою та його дружиною Ольгою
8 
35413
Коментарі