"Іду з консультації з німецької мови. Коли чую жіночий голос: "Молодой человек! Остановитесь! Боже, такая же походка, такие же усы, волосы — Боярский!"

 Я собі думаю: з ума баба зійшла чи що? А це асистент режисера, дублера шукає, — художник 55-річний Іван Фізер із Черкас згадує про зйомки фільму "Д"Артаньян і три мушкетери" 1978 року в Львові. — Знімали у Вірменському дворику. Підмарафетили, я вліз у костюм. Усі навколо питають: "Міша не уехал? А, это же дублер! Ну, похож!" Діти підбігають: "Дядя Міша, дядя Міша, автограф!" Дружину попросив принести обід, бо режисер додому не відпустив. Марія їсти не принесла. Я ввечері злий, кажу, ти така-сяка. А вона: "Я приходила, тебе там не було. Тільки Боярський ходив, випендрювався. Наче йому ніколи текст читати". А то я ходив і вчив тексти з німецької мови, до іспиту готувався! У 1978-му Фізер учився на третьому курсі інституту прикладного".

На зйомках Фізер заступав Боярського у сценах фехтування на шпагах. З актором не зустрічався — Михайло Сергійович уже поїхав зі знімального майданчика.

— Я добре бився на рапірах, здав норматив кандидата в майстри спорту. Коли показували фільм, знайомі питали, в яких епізодах я. А я кажу: оце де задниця Боярського — там насправді моя, — сміється.

Художник має творчу майстерню в центрі Черкас. Каже, що за оренду платить Спілка художників — 1300 грн щомісяця.

— Майстерня мені не дуже потрібна, але куди картини подіти? Ось хатки в Медведівці (село в Чигиринському районі. — "ГПУ"). Якщо їх не малювати, то невдовзі всі забудуть, як виглядали.

Фізер 15 років працював художником-декоратором у черкаській художній майстерні. Перші свої картини продавав.

— Зарплати мав 230 карбованців, а за картину брав 400, — продовжує. — Тепер уже не продаю. Рік тому Міністерство культури придбало з виставки одну роботу. 3000 доларів заплатили.

Каже, до Черкас потрапив через першу дружину Марію Нечипоренко. Сам він із Закарпаття.

Де задниця Боярського — там насправді моя

— Маша вчилася у львівській консерваторії, а я — в інституті прикладного мистецтва, — згадує. — Познайомилися в селі Українка Миколаївської області — на помідорах. Студентами урожай збирали. У нас — хлопці, в консерваторії — дівчата, щовечора на танці бігали. Вона на рік молодша була. Одружилися студентами, бідні та босі в гуртожитку жили. За рік приїхали зі Львова в Черкаси — і розбіглися. Характерами не зійшлися, — чоловік враз замовкає. — Марія вже померла.

58-річна Євгенія, друга дружина Фізера, теж художник.

— Іду якось містом. Хтось тихо покликав: "Ваня-а-а!" Я обернувся. Дивлюся — Женя. Ми раніше трохи були знайомі, вона працювала художником по тканинах. А то я вийшов на лови, і вона з подругою. І так — закрутило-о-о... Євгенія з Іваново — російського города нєвест.

Від другої дружини у Фізера двоє дітей. 24-річний Іван і 22-річна Марія навчаються у Львівській академії мистецтв. Старший син Тарас — від Марії — став програмістом. Працює в Москві.

— Євгенія художнім салоном займається, — складає руки на грудях. — Продає матеріали для художників, картини, сувеніри всілякі. Буває, намалює щось, повісить — і вже купець знайдеться, — розповідає чоловік.

У Черкасах стоять Фізерові пам"ятники вареникові й самогонному апарату. Перший відкрили у вересні 2006-го, другий — у січні цьогоріч.

— Треба вміти сміятися над собою, — каже художник. — На це тільки здорова людина здатна. Квола зразу ображається.

1953, 17 червня — Іван Фізер народився в с. Лопушанка Свалявського р-ну Закарпатської обл.
1972 — закінчив Ужгородське декоративно-прикладне училище
1978 — одружився із черкащанкою Марією Нечипоренко; народився син Тарас
1980 — закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва; переїхав із дружиною до Черкас; розлучився
1981 — узяв шлюб із росіянкою Євгенією Мішюрьовою
1984 — з"явився на світ син Іван; за два роки — донька Марія
2001 — став заслуженим художником України

×