27-річний Юрій Романишин із села Крукеничі Мостиського району Львівщини дев"ятий місяць живе з ниркою своєї матері, 51-річної Ірини Володимирівни. Торік вони стали першими пацієнтами Центру трансплантації у Львові.

— Лікарі казали, що наші шанси 50 на 50. Я жартувала: "Мусите добре зробити, бо я — то ваша реклама", — усміхається Ірина Володимирівна. — Ще просила, щоби операцію зробили до 1 вересня, бо мені на роботу треба, я вчителькою молодших класів у школі працюю. Нам у селі люди гроші збирали, у церкві оголосили. Пам"ятаю, як перед операцією в мене зламався зуб. У стоматологічній клініці розбалакалася з однією жінкою. Вийшла, а вона мене догнала і сунула щось у руку. Дивлюся: 200 гривень.

В обласній лікарні Романишини щомісяця проходять обстеження. Юрію зробили дві операції: видалили нирки, а через п"ять тижнів пересадили донорську.

— Нирки в Юри були інфіковані, — каже жінка. — Син 27 липня минулого року приїхав додому на два тижні з Берліна — він там два роки провчився в аспірантурі в інституті Фріца Хабера при товаристві Макса Планка. Мав холодні, білі руки, обличчя пожовкло. По п"ять разів на день лягав спати і відразу хропів. Варто було доторкнутися до нього, як одразу з"являвся синець. Їсти не міг, нудило. Хотів повернутися в Німеччину, вже квиток за 400 гривень придбав. Та я наполягла, щоби перед від"їздом обстежився. Виявили хронічну ниркову недостатність V ступеня.

— Це або пожиттєвий гемодіаліз, або трансплантація нирки, інакше не лікують. Я змушений іти на діаліз, — каже Юрій. — Три рази в тиждень мене на чотири години підключали до апарату штучної нирки.

Рівень гемоглобіну в чоловіка був 35 одиниць (норма — 120). Ірина Володимирівна погодилася віддати синові свою нирку:

— Ані хвилини не вагалася, відразу подзвонила братові й повідомила про це. Лише молила Бога, щоби вона підійшла. Старенькі батьки непокоїлися. Татові 86 років, мама зі зламаною ногою. Казали: "Як із тобою щось станеться, як ми будемо?" Я не слухала, і так уже півжиття пережила. Бо хто ще міг стати донором? Чоловік чотири роки тому помер. А на купівлю донорської нирки не мали грошей.

Після операції тільки двічі смажену картоплю їла

Юрій із матір"ю сідають на лавку.

— За кордоном для наших пацієнтів трансплантація нирки коштує близько 30 тисяч євро, — каже чоловік. — Товариство Макса Планка з інститутом погодилися оплатити операцію в Україні, якби її робили в приватній клініці. Та такі операції проводять тільки в державних закладах.

— Ми спочатку думали до Києва податися, — зітхає Ірина Володимирівна. — Зібралися, а в сумці замок поламався. Сприйняли то як знак, щоб у Львові залишитися.

Після операції місяць пролежали в лікарні. Наприкінці листо пада поїхали додому. Молодший син Тарас, 23 роки, возив матір в інвалідному візку. За кілька місяців Романишин повернулася на роботу.

— Тепер у мене мерзнуть ноги, раніше такого не було. Після обіду хочеться лягти перепочити. Але, можливо, це через вік, — усміхається жінка. — Кажуть, дієти не треба притримувати. Але слід їсти всього в міру. Після операції тільки двічі смажену картоплю їла.

Щоби організм не відторгнув нирку, Юрій вживає медикаментів на 12 тис. грн щомісяця.

— Із грішми велика проблема, — скаржиться Ірина Романишин. — Кошти має виділяти держава, а нас відсунули на районне фінансування. А в районі кажуть: "На всіх хворих передбачено всього 20 тисяч гривень на місяць, а ви одні 12 хочете". Мені не дали ніякої групи інвалідності. Сказали, що ніхто не змушував нирку віддавати.

Кошти на лікування Юрія Романишина можна перерахувати на банківський рахунок:

Отримувач: Романишин Юрій Михайлович

ІНН: 3004511150

Банк отримувача:

ЗАТ "ОТП Банк"

МФО: 385402

Рахунок N:

2620 2 101756886

×