Ірена Карпа образила вчительку математики

Восени торік на полицях книжкових магазинів з"явився твір 28-річної Ірени Карпи "Добро і зло". У ньому авторка розповіла про життя в містечку Яремча Івано-Франківської області, про школу, своїх друзів і родичів. За книжку отримала "Золоту бульку" — приз за найгірший твір року.

Курортне містечко Яремча за 70 км від обласного центру. Населення — 7 тис. жителів. "Добра і зла" тут не купити — до книгарні не завозили. Проте майже всі про твір чули.

— На все можу одне відповісти — сама була вульгарна, тому і пише так похабно, — каже 56-річний Петро Плаватюк. Він працює екскурсоводом у Музеї визвольних змагань. — Читав я ту книжку. Може, і правду про школу написала, але нащо з матюками? У тій школі хабарі любили брати. Сам живу в Дорі (мікрорайон Яремчі. — "ГПУ"). Донька закінчила дев"ять класів. Хтів, щоб іще два класи вчилася, а мені прямим текстом: треба заплатити! Я дитину в сусідній Делятин віддав.

— Найгірше вона про вчительку математики Юлію Марківну написала, — втручається у розмову ще один екскурсовод музею, колишня шкільна викладачка історії Богдана Фаштрига, 39 років. Цитує напам"ять: "Юлія Марківна була однією із тих залізних леді з фіолетовим волоссям, над котрими не владний час. У неї в роті можуть випадати зуби — "шінуш на кошінуш" — і додаватися роки в її паспорті, сама вона все одно залишається незмінною. Страшною і загрозливою". Зараз уже не малюється на фіолетово, у неї русий колір волосся. Марківна просто медаль зрізала Карпі в школі. Іра алгебру і геометрію знала не гірше, ніж інші предмети, але вічно брала участь у якихось самодіяльних кружках, на уроки до неї не приходила. От і не взлюбила її Марківна.

— Як учитель вона розумна, але прикра людина. Моїх дітей не вчила, але я з нею по сусідству живу, — каже про Юлію Марківну 50-річна Надія Хома. Вона працює у таборі "Прикарпаття". Забігла в музей до доньки. — Вона і своєму рідному синові медаль зрізала, бо думала, що не достатньо предмет знає. Вона і невістку з дому вигнала. Та її питала, чого на пенсію не йде.

У тій школі хабарі любили брати

— Від Карпи я молодша, але також у самодіяльності виступала, — встає з крісла Надія Сирьогіна, 26 років, із музею. — До нас якось французи приїжджали до школи. Іра пісню співала французькою. Після виступу до неї делегати підійшли, щось їй там говорять, а коли відійшли, вона розвернулася голосно до них: "Та пішли ви..." Вона завжди така пряма була.

Про першу вчительку Орисю Юрчук, 44 роки, Ірена Карпа розповіла найтепліше: "Мало того, що була найкрасивішою людиною на землі, так вона ще й креативна конкретно. Такої мотивації в навчанні й творчості... я більше ніколи й не мала".

Із Орисею Степанівною зустрічаємося у школі. Поки тривають канікули, вона стежить за ремонтом у класах.

— Клас Карпи був моїм першим — я якраз з училища прийшла в 1986-му. Іра малою гарно малювала. Я на неї могла покластися. Клас її слухав. Вона і ще один хлопчик Сергійко Тороус весь клас мені тримали. Я могла сказати: "Іринко, я нині трохи припізнюся на урок, постеж за дисципліною". Таких дітей, розумних, як вона, я щось навіть не пригадаю. Минулого літа була зустріч випускників. Ірена за десять років зовсім не змінилася. Прийшла в кофтині та джинсах, а інші дівчата мали глибокі декольте. З усіма говорила, фотографувалася. Потім мала нам знімки передати, але засвітила плівку.

Свого класного керівника 57-річну Ганну Пронюк Карпа у творі назвала Жума — від "же мапель" (французькою "мене звати"). Пронюк викладала французьку мову. Часто дзвонила додому Карпам, коли їхня донька запізнювалася на уроки.

— Трохи переборщила Ірина тою книжкою, я ніколи не була деспотом, — переконує Ганна Степанівна. Вона вдома підпрацьовує репетитором з англійської мови. — Ми з нею готувалися до олімпіад із французької. Я її любила з усіма принадами і недоліками. Якось вони в дев"ятому класі змагалися і програли. Вона, бідна, так плакала, я її жаліла. А книжку мені вчителі показували, читали уривки в учительській. Аж боляче стало, — голос тремтить. — Ну як так? Треба вміти прощати.

Наталя Гнатюк, 39 років, викладала музику. Під її керівництвом Ірина співала в хорі, виступала в ансамблі "Осанна". У книжці написала, що на обласному огляді художньої самодіяльності отримала заохочувальні призи: коробку цукерок і пляшку шампанського.

Козак міг указку зламати на дитині

— Такого не було! — сміється у слухавку Наталія Михайлівна. Вона вже звільнилася зі школи, понад п"ять років працює у Карпатському національному парку. — Та й що Іра мені зривала виступ і за це нас премій позбавляли — теж неправда. Я могла б й інших історій пригадати, але не хочу. А раптом вона знову щось напише!

Батьки Ірени Карпи живуть недалеко від центру Яремчі. За освітою вони інженери. 49-літня мати письменниці Лариса приватний підприємець, у своєму домі приймає туристів. Батько Ігор, 49 років, таксист на автовокзалі. Він грає з друзями у доміно на капоті своїх "жигулів".

— "Добло і зло" — моя улюблена книжка, тому що життєва дуже, — каже з гордістю. — З учителями в нас прекрасні відносини. У нас досі живе собака Юля. Коли провиниться — Юлією Марківною кличемо.

Любомир Медик, 25 років, продає гуцульські сувеніри на базарі. Він учився в тій же школі, що й Ірина, закінчив на чотири роки пізніше.

— Карпа всіх не назвала. Я пригадав би нашого фізика Кукурудзу. Він любив над дітьми експериментувати. Міг зняти шкарпетку з ноги і помахати перед носом учня, пояснюючи явище дифузії. Йому вікна вдома побили потім. Ще був такий Козак — учитель-легенда. Як прийшов до нас уперше на урок, крикнув: "Добрий день! Встаньте, придурки!" Ніхто не встав. Він розсміявся і сказав, що в попередньому класі всі учні підвелися. Козак суворий був, але незлопам"ятний. Міг указку зламати на дитині. Відмінники ходили до нього поля обробляти, а хто не йшов, то довго жалкував потім. Був іще такий учитель географії Кирпіч. Він до дівчат чіплявся: міг і за груди вхопити, і по голові погладити.

×