У майстерні по вулиці Тарнагородського у Вінниці 41-річний художник Ігор Майструк закінчує кілька картин. На одній з них недомальовані жовті яблука, на іншій — центральний міський ринок. Ігор винаймає майстерню на останньому, дев"ятому поверсі міського сімейного гуртожитку. З радіоприймача лунає хвиля радіо "Шансон". На столі біля білої чайної чашки на блюдці лежить черстве печиво.
Щомісяця за майстерню Ігор Майструк сплачує символічні 30 грн.
— Зараз рідко прихожу до майстерні, бо жарко. Хіба як дружина набридає, то тікаю сюди, — зізнається чоловік.
Познайомилося подружжя в Одеському педуніверситеті. Ігор навчався там на художньому факультеті. А Ірина після школи працювала секретаркою на кафедрі марксизму-ленінізму.
Із коханою Майструк знайомився тричі.
— Якось зайшла на кафедру до подружки, — розповідає Ірина по телефону. — Ігор саме прийшов за книжками і пригощав дівчат морозивом. Запитав, як мене звати, теж пригостив. Наступного дня перестрів у коридорі й знову питає, як звати. Коли зайшов на кафедру за якимось бланком і втретє запитав, як мене звати, я аж підскочила. Пригрозила, що як не запам"ятає — не буду з ним розмовляти.
— У неї була дуже гарна фігура і блакитні очі, — згадує Ігор. — Я був молодий, стільки дівчат гарних, хіба всіх запам"ятаєш?
Ігор почав учащати до Ірини по довідки. А якось провів дівчину до трамвайної зупинки.
— Закохався по самі вуха, — говорить художник. — Але не освідчувався. І виходити заміж не пропонував. Бо я не романтична людина. На четвертому курсі запропонував жити разом.
— Перед весіллям на 8 березня зробив мені подарунок, — сміється Ірина. — Приходжу на побачення, а він прикриває обличчя білими гвоздиками. Глянула, а він зголив вуса. Мав вигляд, наче малолєтка. Я попросила більше так не робити.
Він зголив вуса — мав вигляд, наче малолєтка
Молодята переїхали в двокімнатну квартиру до батьків Ірини. Матір дівчини Інна працювала в Одесі швачкою, а батько Михайло плавав старшим механіком на кораблі. Батьки Ігоря жили в Вінниці: мати Лариса була продавщицею, а батько Володимир — інженером на ламповому заводі, помер 15 років тому.
Одружився Ігор Майструк у 23 роки, Ірині було 17. Обручки купили за стипендію Ігоря. Заяву написали за два місяці. Щоб уточнити час, потрібно було прийти ще раз. Та Ігор поїхав до матері у Вінницю на канікули.
— Усі прийшли з чоловіками, а я сама, — згадує Ірина. — Видзвонила нашого свідка, щоб постояв зі мною в черзі. В ЗАГСі тоді рішили, що це мій новий чоловік.
Ігор згадує, як на третьому курсі малював дружину оголеною.
— Шість годин позувала, — усміхається Ігор. — За роботу отримав п"ятірку. Картину нікому не показував, тоді це було не модно. Дружина боялася, що її впізнають. Десять років тому малюнок побачив тесть. Він був шокований.
— Мене чоловік поставив перед фактом, — розповідає Ірина, — Сказав: або сама роздягаєшся, або даєш мені гроші на натурницю.
У Вінниці Майструк вів художню студію у Будинку піонерів. Ірина вивчилася на вчительку молодших класів. Але в школі не працювала — пішла в хімлабораторію центрального ринку. Потім сиділа вдома — виховувала сина Сергія.
Ігор показує картину з місточком через озеро. Хвалиться, що її намалював його 17-річний син Сергій. Але художником хлопець не став: він захоплюється бальними танцями.
Із Сергієм та Ігорем ми зустрілися в міському парку. Батько домовився про співбесіду в одному з ресторанів Вінниці. Каже, хай подивляться, як танцює його син. Може, візьмуть хлопця на роботу.
Сергій сідає на лавку. Хвалиться, що він — учнівський президент школи N29. Дівчини не має. З партнеркою по танцях Настею підтримує товариські стосунки. Мовляв, поки що є серйозніші плани — вступати до Київського театрального інституту.
Розповідає, з дитинства любив малювати.
— Часто тікав до батька в майстерню. Але мама була проти. Казала, що двох художників удома не витримає, — говорить хлопець.
Ірина влаштувалася в турфірму. У наметі біля автовокзалу приймає замовлення на поїздки до моря. Коли клієнтів мало, вишиває картини на вулиці. Ескізи малює чоловік.
4 
35413
Коментарі