40-річний бізнесмен Ігор Гринь із Полтави зібрав понад 300 самоварів. Чоловік тримає їх у трикімнатній квартирі. Частину колекції виніс у гараж.
Гринь розповідає, що перший самовар йому дістався від баби Галини. Валявся у неї в сараї.
— Дід і баба жили в Бухалівці під Опішнею в Зіньківському районі, — згадує дружина колекціонера 41-річна Ольга. — Коли ми одружилися, дідусеві було під 80. Однак він ще пішки ходив співати за сім кілометрів у церкву. Бабця добре шила. Той самовар на лоджії у нас довго лежав.
Гринь каже, що побачив колекцію самоварів у свого товариша Олега Осипенка.
— Олег запросив нас на новосілля. На підвіконні стояло чотири самовари. Я почав розшукувати такі самі по блошиних базарах. У Києві на Сінному ринку бачив Віктора Ющенка, Дмитра Табачника, Гаріка Кричевського — приїжджали в пошуках старих речей. А оцей самовар, — показує, — купив у пункті прийому брухту в Полтаві, за 15 гривень. Він — унікальний, має відділення, куди заливався гас.
Прості самовари чоловік тримає в гаражі.
— Маю зо сто однакових, — говорить Ігор. — Начищаю до блиску, додаю деталі й продаю за 250 гривень. Нечищений коштує 150 грн.
— Як почав їх зносити — грязні, биті, — бідкається дружина. — Спочатку я сердилася, а тепер змирилася. Сам із них пил стирає, нам із дітьми не довіряє цю роботу.
Чоловік знімає з полиці самовар, датований XVIII ст.
Начищаю до блиску і продаю за 250 гривень
— Тільки руками не чіпайте, — застерігає. — Бачите, хтось торкнувся — і вже плями.
На боці сусіднього самовара вибиті медалі.
— 1910 року 14 медалей на виставці отримав. А ось, — бере інший, — вигравірувані ініціали власника "В.П.". Старовинні самовари нагрівалися від дров. У хаті палити не можна. Тому востаннє заварював у самоварі чай узимку на відкритті ковзанки в міському парку "Перемога", — зізнається Гринь.
Полтавець колекціонує також старі пляшки.
— Це Кочубеєва (поміщик із Диканьки. — "ГПУ"), — витягає одну з шафи. — А тут мірки для води. Найбільша міра була відро, потім — піввідра, чверть і так далі.
Дружина Ігоря згадує, як вони познайомилися. Це було в Харкові. Ігор навчався у Інституті радіоелектроніки. Ольга, студентка Донецького інституту торгівлі, 1986-го приїхала в Харків на практику.
— Мене поселили в студентський гуртожиток, — ділиться жінка. — Кімната дівчат дружила з кімнатою хлопців. З того вийшло дві пари. Ми з Ігорем одружилися 1988-го, а однокурсник Ігоря з моєю подружкою — на рік пізніше.
У Полтаві Гринь працював інженером на заводі "Знамено", а дружина — економісткою.
— Вісім років жили в 13-метровій кімнаті в гуртожитку, — згадує вона. — Коли народилися донька Аліна і син Ілля, купили двокімнатну квартиру. З"єднали з однокімнатною моєї мами Тамари Кирилівни. Вона родом з Північного Кавказу, вернулася на батьківщину. А батько Микола торік помер, був водієм.
Каже, часто провідують родину чоловіка в Опішні:
— Мама Ігоря Тамара Кирилівна до пенсії в дитсадку працювала. А батько Григорій у об"єднанні "Полтавчанка" був художником. Створював ескізи сорочок, скатертин, рушників. При Союзі мав багато урядових нагород.
Сама Ольга шість років тому покинула роботу економіста. Вона присвятила себе дітям.
— Ілля бальними танцями захоплюється, — розказує мати. — Має 20 медалей, 50 дипломів. Їжджу з ним на конкурси в Харків, Київ, Запоріжжя, Кременчук. Донька Аліна вчиться в Полтавському техуніверситеті на факультеті нафти й газу.
1966, 22 вересня — Ігор Гринь народився в селищі Опішня на Полтавщині в сім"ї художника Григорія Гриня
1987 — закінчив Харківський інститут радіоелектроніки
1986 — познайомився з 21-річною студенткою Ольгою Петровою, уродженкою Вуглегірська на Донеччині
1988, 23 квітня — одружилися в Опішні; переїхали до Полтави; Ігор працював на заводі "Знамено" інженером, Ольга — економістом
1989, 8 березня — народилася донька Аліна
1994, 24 жовтня — з"явився на світ син Ілля
1992 — Ольга працює економістом на "Полтаватеплоенерго"; нині виховує дітей удома
1997 — Ігор почав колекціонувати самовари
з 2005 — начальник відділу маркетингу на фірмі "Полагропром", яка торгує алкогольними напоями
2007 — придбав 300-й самовар
Коментарі
1