Директор Вінницького краєзнавчого музею 53-річний Федір Панчук разом зі своєю цивільною дружиною 46-річною Людмилою Любацькою купили мазанку в селі Кліщів Тиврівського району на Вінниччині. Город жінка засіяла квітами, а будинок перетворила на музей.
Господар ходить двором босоніж, а жінка — в білих шкарпетках.
— Місцеві до нас приходили. Кажу: в нас роззуваються, але вам не треба. Вони тільки гигикнули, — чоловік видає звук, схожий на жіночий сміх. — Я ж бачу, що в них ноги босі й у землі, бо тільки-но з городу.
У кімнаті на грубці намальована жінка в блакитній сукні.
— Це — Люда, — Федір просить дружину стати біля печі. — Моя работа. Ще в квітах біля хати тебе намалюю, — шепоче Людмилі на вухо.
Стеля висока, понад 3 м. Кажуть, раніше тут жила бабка Петруня Петровська, знахарка й повитуха. Родина була заможна, бо чоловік Петруні працював на залізниці. Тому й хату вибудував на сім кімнат.
В останній кімнаті стоять два ліжка. Зверху — вишита подушка.
— Ні світ ні зоря ломиться до нас у двері абориген. Тихо питає, чи не купимо в нього старовинну подушку, яку ще його бабка робила. Кажу: вдень не міг принести? А він: ти шо, подумають, що я свататися прийшов. Дав я йому десятку, — згадує господар.
Спить подружжя на ліжку колишньої хазяйки, Петруні. Датують його серединою ХІХ ст.
Людмила прочиняє вікно. У нього пролазять квітка чорнобривця та сині калачики.
— Город жінка квітами засадила. Півмішка насіння зібрала у Вінниці на клумбах. Нещодавно друзі з Києва приїжджали. Питають, де ви таких гарних кипарисів узяли, — сміється Федір, показуючи на бур"ян. — Це ж кияни, хіба вони знають.
Газу в нас немає. Донедавна і світла не було
Чоловік показує стовпа біля хати.
— Для лелек поставив, колесо причепив, — обнімає жінку за талію.
Спільних дітей Федір і Людмила не мають.
— У вересні я отримав розлучення, тепер можна про дітей подумати, — каже чоловік.
Із першою дружиною Світланою Панчук не живе п"ять років. Жінка поїхала на заробітки до Італії. Вони мають 30-річного сина Володимира та 25-річну доньку Лесю. У Людмили від першого чоловіка дітей не було. Розлучилися кілька років тому.
З Федором Панчуком Людмила познайомилася в 2004-му в селі Буша на Вінниччині. Туди з"їхалися художники, а Любацька вирішила подивитися на скульптури. — Я побачив її і подумав: "Яка гарна жінка!" Біленька — як моя перша дружина.
Жінка веде до копанки. Яма вислана чорною плівкою.
— Тут буде озеро, — присідає. — Зверху водопад пустимо. Купимо недорогий моторчик, який воду ганяє. Зараз тут сім карасиків плаває і дві жаби. Ми їх із річки принесли.
Говорить, дачу вибирали довго, бо хотіли мазанку.
— 10 кілометрів пішки йшли, від самого повороту на Тиврів. Купила цю хату, навіть не зазираючи всередину, — згадує жінка.
Обідній час. Людмила запрошує до столу з пеньків і дощок. Ставить смажену картоплю, варену в казанку кукурудзу та зловлену в Південному Бузі рибу.
— Газу в нас немає. Донедавна і світла не було. Але потім вирішили провести — звичка, — зізнається жінка.
Із-за городу видно дах сусідської хати.
— Її художники Рибачуки купили, — каже Людмила. — Свою торік ми за 750 доларів узяли. А після нас дешевше, ніж за 15 тисяч, не знайдеш.
1954, 3 травня — народився Федір Панчук
1961, 28 лютого — народилася Людмила Любацька
1979 — Федір одружився із соціальним працівником Світланою, від якої має двох дітей — Володимира та Лесю
2004 — познайомився з Людмилою
2005 — Людмила перейшла з Вінницького музею ім. Коцюбинського до краєзнавчого музею, в якому Федір працює директором
2006 — купили мазанку в с. Кліщів Тиврівського району Вінницької області
2007 — засіяли шість соток городу чорнобривцями
2 
35413
Коментарі