— Додзвонилися у Менський зоопарк. Просили, щоб забрали лебедів до себе. Там сказали, що їм не треба, бо своїх мають. Вирішила, буду глядіти їх до весни. А тоді випущу на волю, — каже 60-річна Галина ЗЯЗЯ із села Рождественське Коропського району на Чернігівщині. У вересні до неї прийшли четверо лебедів.

— Це було в середу, напередодні Михайлового Чуда (19 вересня. — ГПУ), — продовжує Галина Костянтинівна. — Я вийшла на город. Хотіла подивитися, чи не забігли туди кури, бо там у нас лисиця ходить. Бачу, сидять купкою четверо гусей, поопускали голови. Здорові такі. Кажу внучці Ані: "Чиїсь гуси до нас на город зайшли, а йде ніч. Збігай до сусідів, попитай". Виявилося, що у всіх гуси вдома. Казали, може з інших вулиць прилетіли.

Я вирішила їх загнати до себе, бо вже сутеніло. Пішли так, ніби в мене й жили. Але такі знесилені були. Іде-йде, впаде, іде-йде, впаде. Звернула увагу, що мають великі лапи і якось по-іншому шиї тримають. Припустила, може, лебеді. Загнала в сарай, де колись були кури. Їсти нічого не захотіли. Були пригнічені. Я подзвонила до нашої ветлікарки Люби Іванівни. Домовилися, що вранці навідається.

— Коли я їх побачила, сказала: "Галю, це справді лебеді. Тільки молоді. Видно, пізно вилупилися, тому й пір'я ще сіре, а не біле", — згадує 61-річна Любов Грицай. — Галя вигнала їх у двір. Налила їм водичку в відро, а вони не підходять. Сказала, що треба якусь мілку посудину. Вона принесла розрізану шину від машини. Налила туди води і вкинула запарену дерть, яку я привезла. Підійшло одне, почало їсти й пити, за ним — друге, потім — третє із четвертим. Ми зраділи, вийшло їх нагодувати.

Лебеді швидко звикли до ­двору. Не бояться домашніх тварин і птиці. Їдять усе, що дають.

— Випускаю щоранку в двір. Знають, куди йти, де стоїть водичка з їжею, — розповідає Галина Зязя. — Спочатку варила їм картоплю. Запарену дерть намішувала з тертими буряками або гарбузами. Тепер получила за пай зерно. Кукурудзу їдять краще, ніж пшеницю. Наїдаються вдосталь. Розправляють уже крила. Повеселіли. Вже дають себе гладити.

— Учора побачила Галю, питаю: "Як там наші діти?" — додає Любов Грицай. — Лебеді в нашому ставку появилися останніми роками. В тому кар'єрі колись видобували торф. Тепер там водиться риба. Влітку є ряска. Територію облюбували дикі птахи. Останнім часом було таке, що плавало понад 30 лебедів. Цього літа була лише одна сім'я з п'ятьома маленькими дітьми. Поруч болота, там полюють на качок. Мисливці, мабуть, вбили одного молодого лебедя і їхніх батьків. А ці четверо врятувалися.

Розголосу про прихід лебедів на подвір'я Галини Зязі надав староста села 53-річний Анатолій ­Гейко.

— Галина Костянтинівна живе неподалік. Саме послала онуку до сусідів питати про гусей. Думала, може в когось якась нова порода, — каже він. — Подзвонив фотокореспонденту районної газети Лєні Лебідь. Сказав: "Лєночка, ти можеш у Рождественському зробити чудо? Хочу, щоб Лебідь сфотографувала лебедя". Запала тривала пауза. Розповів Лєні історію з лебедями.

Галина Костянтинівна говорила, що дзвонив якийсь чоловік, представлявся, що з Межигір'я. Казав, можуть там лебедів прихистити. Але вона не впевнена, чи добрі наміри в тих людей. І чи дійсно з Межигір'я вони. Тому залишить птахів у себе.

×