— Віктор прибирає у квартирі, миє посуд і готує щось смачне. Не вміє лише каву варити. Якось зробив, то я і не допила, — каже вчителька англійської мови 32-річна Ольга Кардаш із Дебальцевого на Донеччині. З чоловіком бійцем АТО Віктором Кардашем, 33 роки, святкуватимуть річницю весілля.
Пара познайомилася в київському військовому шпиталі. У жовтні 2015-го чоловік отримав поранення в селі Урзуф Мангуського району Донецької області. Ампутували праву ногу.
— Допомагала хлопцям із 1-го батальйону морської піхоти, бо в ньому служив мій брат, — розповідає Ольга. — Якось подзвонила знайома: "Один хлопець втратив ногу. Його ніхто не провідує". Попросила заїхати. Набрала їжі, фруктів.
Дорогою траплялися одні неприємності: таксист висадив не там, із важкими сумками довелося підніматися на четвертий поверх, бо ліфт не працював. Заходити в палату не хотіла. Думала медсестрі віддати передачу. Але совість прокинулася: хіба не знайду 20 хвилин, щоб із бійцем поговорити?
Сподобався одразу. Наступного разу зустрілися на святкуванні Дня морської піхоти в Києві. Його на інвалідному візку привезли волонтери. Весь день провела з ним. Відтоді почали часто бачитися. Кілька разів забирала Віктора додому, щоб міг помитися й поїсти домашнього. Одразу потоваришував із моїми батьками й братом.
Пропозицію Ользі Віктор зробив через два місяці. Освідчився на відкритті виставки "Переможці". Обручку сховав у протез.
— Не чула, що говорив, бо в залі був гул. Коли на сцену винесли весільний букет, невістка штовхнула, щоб я виходила. Мене накрило: руки спітніли, сльози лилися градом. Віктор став на коліно, простягнув квіти й обручку. Згодом зізнався: два тижні репетирував, як на протезі стати на одне коліно.
Я одразу подзвонила батькові. Він заплакав і відключив телефон.
Весілля гуляли в клубі на столичному Гідропарку. Свято на $50 тис. оплатили благодійники.
— Була в довгій білій сукні зі шлейфом. Вітя вдягнув синій костюм і червону краватку, — говорить Ольга. — Запросили 120 гостей. Доброчинці подарували нам весільну подорож по Середземномор'ю. Чоловік уперше побував за кордоном.
Віктор мав стати на протез за півроку після ампутації. Але зробив це за півтора місяця. Йому запропонували працювати на фірмі, що займається протезуванням. Він — турботливий чоловік. Часто дарує подарунки, влаштовує романтичні вечері. Мріємо про дітей, але поки що не маємо свого житла. Я в Києві з 2007 року, поміняла 10 квартир. Зараз орендуємо однокімнатку. Двері й проходи вузькі. Їздити на колясці чоловік не може. Доводиться стрибати на одній нозі.
Ольга прощається. Каже, їдуть на показ мод. Віктор бере в ньому участь.
2 
35413
Коментарі