— Плив вільним стилем. Інколи — на спині. За день долав близько 30 кілометрів, кожна рука робила по 9,6 тисячі гребків, — каже плавець 30-річний Михайло РОМАНИШИН із Києва. Він установив національний рекорд — здійснив найдовший заплив у відкритій воді. Вздовж переплив Дніпро: від села Страхолісся Іванківського району на Київщині до Херсона. Здолав 985 км.
Михайло Романишин займається плаванням із 6 років. Працює тренером у столичному спортклубі. Його заплив Дніпром тривав із 5 серпня по 10 вересня.
— Ідея виникла в липні, — розповідає Михайло. — Спершу хотів перепливти Чорне море, але бракувало фінансування. Друг запропонував влаштувати заплив через Дніпро. Погодився, бо хотів заохотити молодь до плавання і привернути увагу до екологічного стану води в головній річці країни. У багатьох місцях Дніпро нагадує болото. Його поверхня вкрита нафтовою плівкою. Вона сильно нагрівається, але під нею вода холодна. Сонячні промені не потрапляють на глибину, і риба гине. Через цю плівку мав подразнення на шкірі.
Перші два тижні експедиції мене супроводжував тренер. Він із моїм другом Андрієм пливли поряд на човні. Берегом машиною їхали друзі. Вони встановлювали намет на ночівлю та готували їжу.
Найголовніше під час запливу — правильно відновлюватися на березі. Вранці та під час зупинок виконував комплекс вправ. Плечі були в стані надриву, їх постійно треба було розтягувати. Намагався харчуватися корисною їжею. Снідав вівсянкою, сухофруктами та медом. Вживав багато овочів та фруктів. Щогодини підпливав до човна, де Андрій підгодовував мене вуглеводами — горіхами, сухофруктами чи шоколадками. Він був моїм орієнтиром. Скеровував на місцевості, стежив за зустрічними човнами, які могли мене не помітити.
Щодня Романишин плив 8 год.
— Прокидалися о 6:30. Плив 4 години. Коли сонце сильно припікало, відпочивав. Продовжував у другій половині дня. Коли друзі на машині не могли під'їхати до берега, плив далі. Інколи після обіду доводилося рухатися більше 5 годин. У середньому швидкість становила 4 кілометри на годину. Приблизно 60 відсотків дистанції плив за течією, решту — проти. Тоді швидкість падала — 100 метрів долав за півтори хвилини.
Під час запливу не можна допускати поганих думок. Бо це пришвидшує серцебиття і сповільнює темп руху. Був момент, коли через це мало не припинив проект. Коли проплив місто Дніпро, чомусь вирішив, що мені не вистачить сил. Думав: "Що я тут роблю взагалі?" Потім поговорив по відеозв'язку з дружиною Оксаною та дітьми. Вони мене підтримали і вмовили продовжити заплив. Сім'я — це те, що мене мотивує найбільше.
Михайло має двох синів: 2-річного Самсона й Іллю, 12 місяців.
— Думав про дітей, дружину, батьків. У воді молився та медитував. Це допомагало прискорюватися. Щодня надиктовував матеріал для майбутньої книжки. У ній ітиметься не про історію запливу, а про мої думки під час встановлення рекорду.
Люди, які зустрічалися на березі, переймалися моїм здоров'ям. Майже всі мене знали, бо бачили сюжет у новинах. Думали, що я дуже голодний. Пригощали кавунами. Зустріли рибалку, який подарував нам п'ять лящів. Одна жінка із села Золота Балка на Херсонщині запропонувала у неї зупинитися, хоч жила в однокімнатній хаті. Обігріла нас та нагодувала. Ми так її надихнули, що написала гімн нашого запливу. Більшість людей нас підтримували. Три відсотки казали, що це неможливо. А два — говорили: "Так каждый пловец сможет. Ты же по течению плывешь". Ми сміялися із таких фраз.
На березі репортери кричали: "Давай швидше брати інтерв'ю, бо в нього вже не вистачає дихання". Та задишки в мене немає. Можу розмовляти і під час плавання. Для мене це — як прогулянка парком.
Наступного року Михайло Романишин планує перепливти Чорне море.
— Відстань від Стамбула до Одеси — 650 кілометрів, але умови складніші. Хочу стартувати 29 червня 2020-го.
2 
35413
Коментарі