"Додому поїхали, щоб зробити нові паспорти. У старих не було місця для віз"

 

— У мене є досвід, яким мало хто може похвалитися. Я три місяці від світанку до заходу сонця провів зі своїми дітьми, — каже юрист 31-річний Павло ФЕДНОВ із Дніпра. Із донькою 8-річною Вікторією та сином Андрієм, 7 років, встановили національний рекорд — за 88 днів відвідали 100 країн світу.

Родина вирушила у мандри 25 травня о 5:45. Здійснили 94 авіаперельоти, подолали відстань понад 140 тис. км.

— Основна наша мета — протягом року відвідати всі суверенні держави світу, — розповідає Павло Феднов. — Хочу, щоб мої син і донька стали першими дітьми, які побували у всіх країнах. Тоді у світі знатимуть про нашу державу. Дружина залишилася вдома. Намагалися щоня з нею спілкуватися. Але не скрізь вдавалося виходити на зв'язок.

Маршрут складали два дні. Першою країною стала Білорусь. Потім відвідали країни Європи, де подорожували мікроавтобусом. В Албанії члена нашої команди, який по черзі зі мною сідав за кермо, під час прогулянки збила машина. Нам довелося відмовитися від поїздки в Андорру, куди можна дістатися лише автомобілем. Після Північної й Південної Америк, Карибського басейну вирушили до Азії, Австралії й Нової Зеландії. Потім були країни Близького Сходу й Африки. Катар став 100-ю країною в нашому списку. Звідти ми повернулися в Україну. Вкластися у 88 днів спочатку не планували. Додому поїхали, щоб зробити нові паспорти. У старих уже не було місця для віз.

Пересувалися переважно літаками. Провели в небі понад 230 год.

— Діти нормально переносили перельоти, — говорить Павло. — Літак використовували як місце для сну. Андрій і Віка добровільно відмовлялися від ігор, щоб поспати й набратися сил.

Брали в оренду машину. Це зручно, бо не завжди є транспорт із необхідним маршрутом.

В Уругваї родина зустрілася з колишнім президентом країни Хосе Мухікою.

— Перед відвідуванням кожної країни діти вивчали її особливості. Коли вони почули про Мухіку, захотіли з ним познайомитися. Я знайшов його контакти й написав листа, — розповідає Павло Феднов. — Коли приїхали до Мухіка в гості, він копався в городі. Обняв дітей, похвалив. Вони хотіли ще побачити його собаку Мануелу. Та Хосе сказав, що вона померла. Здивувався, що діти про неї знають.

Болівія виявилася найскладнішою для відвідування. Аеропорт там розташований на висоті 4 тисячі метрів. Як вийшли з літака, нам одразу стало зле. Були неприємні відчуття — не вистачало повітря, з носа йшла кров, жахливо боліла голова, дихання ставало переривчастим. Лише ввечері знайшли сили вийти прогулятися. Потім лягли спати. Та заснути з гірською хворобою важко. Тому хотілося якнайшвидше звідти поїхати.

У країнах із низьким рівнем безпеки були не більше півдня. Швидко поїхали з Гондурасу, який вважають найкримінальнішою країною світу. Перед перельотом в Африку запасалися продуктами. Мали з собою їжі на чотири-п'ять днів. Завжди намагалися вживати часник і цибулю.

Найбільше здивувала Південна Корея. Там усі питали, звідки ми приїхали. Завжди говорили: "Сеул вітає вас, раді, що ви приїхали до нас".

В Африці ходили до жирафів і годували їх. В Ісландії купалися в гарячому басейні. Там багато коней. Віка дуже любить цих тварин. У Маямі купалися в океані, в Сент-Кіттс і Невіс були на пляжі з чорним вулканічним піском. У Домініці сподобалося дике узбережжя Батібу-бей — людей немає, багато пальм, білий пісок, прозора вода без сильних хвиль і течій.

Найтепліші спогади залишилися від Нової Зеландії. Нас запросили в гості українські емігранти. Нагодували пюре з картоплі, салатом із редискою й огірками. Здавалося, що повернулися додому.

До квітня наступного року родина Феднових планує відвідати ще 93 країни.

— Жителів кожної держави ми питали, в чому сенс життя та що таке щастя. Відповіді люди писали в блокнот. Зібрали їх майже 10 тисяч. Коли відвідаємо всі країни, перекладемо та підіб'ємо підсумок — у чому ж полягає щастя.

У Чилі підхопили грип

Вікторія і Андрій Феднови навчаються екстерном. Під час подорожі спілкувалися з місцевими англійською. У Чилі підхопили вірус.

— Було важко, — каже батько дітей. — Адекватної медичної допомоги не мали. Мусив на себе брати відповідальність за їхнє лікування. Мав вирішити — їхати додому чи продовжувати мандрівку. Діти плакали: "Я не вмру. За три дні одужаю". Щоб купити ліки, дітей відправили до педіатра на огляд. Коли він дізнався, що мають медичне страхування, хотів покласти їх у госпіталь і лікувати на всю суму страховки.

×