— Мене аж тошнить, як читаю про пасічників у газетах, — каже Дмитро Набок, 79 років, із села Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області. — Неправильно пишуть про бджіл. Я сам на собі все іспробував, 38 год їх держу.
У селі газу нема, зате в хаті натоплена груба. І господар, і його дружина Люба, 79 років, — у валянках.
Вимова обох м"яка. Говорять: сидю, накрасю, укусю.
— Раз був у полі, — згадує дід Дмитро. — Бачу, в посадці на акації рій сидить. Давай я його знімать. Думав у відро струсить. Бджоли мене покусали — геть лице попухло. Після того стало лутше самочувствіє. Дай, думаю, куплю уліків. Поступив у київську школу пчеловодів. Уліків сейчас — 95. Мед уже й не їм, як тіко рамку витягаю — палець замажу, оближу. Найлутший мед — перший, з усяких бур"янів.
Як тепло, цілими днями сидю на пасіці, й сітки не надіваю. Як чуб більший був, то заплутувалися, — проводить рукою по виголеній голові. — Кусають. Прийду додому — тільки жала скрізь стирчать.
Каже, дає мед онучці, братові, сестрі, двом синам.
— Із качки — десять бідонів. Дехто качає цілий тиждень сам, бо жаднічає. І тіряє більше меду, чим роздав би. Я зі своїх уліків мед викачувати зву 20 людей.
— Да, він не жадний, — говорить баба Люба й виходить погодувати собак.
— Осінню 55 год буде, як разом живем, — веде далі дід Митро. — Вона на три місяці старша, — сміється. — Я робив на комбайні, а вона — учьотчиком. Красіва була. Приходить замірять, да й улибається. Бідно вона жила — батько погиб на фронті, а їх четверо вдома.
Люба, у мене в поясі повно вошей
— Найстарша я була, — баба Люба вертається по куртку. — Наробилася за вік, а зараз каліка — погано бачу. Катаракта.
Були в мене поклонники, а треба ж було його вибрать, — розказує. — Він чого-то такий красний був, плечі широкі. Сильний.
— Я на спор брав по мішку попід кожну руку, — хвалиться дід.
— Якраз у жнива я йшла по полю, а хлопці лежали, — продовжує жінка. — Ногу як підставив, мало не впала. Я наче обідилася. Начав ізвіняться, прийшов увечері додому, так і познакомилися. Часто їздив і в Київ, і в Москву. Таку красиву косинку раз привіз, що ні в кого не було. Повні кармани гостинців приносив: і дікалон, і духи. Ходив три годи, поки поженилися.
Господар розповідає, що об"їздив весь Радянський Союз. Давали путівки як передовому комбайнеру. Підходить до шафи, шукає свої грамоти й фотографії.
— Не считав, їй-Богу, скіко грамот. У нас казали: "А, Набок поїхав молотить, то нам нема чого робить". У колгоспі ніхто до мене й не наблизився, щоб догнать. Колись викосив 41 га гороху за день. Пам"ятаєш, як вошей привіз із Казахстану? — усміхається дід Дмитро до баби Люби. — Я там на уборці сім разів був. У землянках жив.
— Я отака ходю за сином, — показує жінка, який у неї був живіт, коли ходила вагітна. — Приходить у два часа ночі зі жнив. Кажу: "Митя, гайда в баню". А він: "Люба, у мене в поясі повно вошей". Беру я в узол одежі, вивісила, пару піддали, та хіба вони подушаться?
— А у війну, — згадує чоловік, — нас готовили до армії, завезли в Дніпропетровськ. Водили на металургійний завод завали розбірать. Рукавиць по 5–10 пар за день рвали. Ботинки — на дерев"яній підошві, бо під ногами і чугун, і залізо, і бетон. Німці плєнні робили й ми. Німцям легше: їх тричі на день кормили. Який той розсольник не є, але ж тричі. А нам карточку: 450 грамів хліба, півкіла жиру, 4 кіло крупи. Пішов, получив і за 2–3 дні з"їв. А карточка — на місяць! Пухли з голоду. Щось украдеш на заводі чи коло трактора, продаси на толкушечці. Купиш оладку з листя сушеного — на два рази в рот.
Якось зимою в 45-му ковтнув я з чимось стружку залізну, — ділиться дід. — В общежитії лежав. Ходить на роботу перестав, криком кричав. Витягли стружку, як комар завбільшки. Я довго її хранив, а це загубив.
Після того, розповідає, перевели на легші роботи. Зварником на автозавод: там перші "москвичі" "горбаті" збирали.
— А в день, як война кончилась, працював я молотобійцем у кузні, — весело пригадує. — А кузнець — інвалід, кричить, щоб старалися. Я і ще один пацан Льоня наморимося й ховаємося на горищі, коло димаря. Кузнець гука-гука, а ми лежимо. Коли біжать, кричать: "Конец войні!". По улиці одній чуть, по другій. Ми давай плигать із горища. Льоня ще й ногу вивихнув. Кузнець посилає мене до баби по бутилку. Я ще не пив зроду, а то перша водка моя була на 9 мая.
4 
35413
Коментарі