"Балкон — це мій пункт спостереження, місце роботи й відпочинку, — каже мешканець Калуша на Івано-Франківщині Дмитро Головчак, 62 роки. — Це мені додає трохи інтересу до життя".
Через гангрену чоловікові ампутували обидві ноги.
Дмитро Головчак живе в Калуші вдвох із дружиною Ганною, пенсіонеркою. Донька Світлана з чоловіком та онуками працює в Іспанії.
Чоловік сам готує їжу, миє посуд, ладнає домашню побутову техніку. У квартирі пересувається на інвалідному візку.
— Довелося переробити, бо у двері не влазив, — каже господар.
Найбільше чоловік сумує за машинами. Колись він мав "Волгу". Згодом купив "Москвича". Коли мав одну ногу, переробив його на ручне управління. Усе життя Головчак мав справу з технікою. Працював механіком, завгаром. У грудні 1986-го поїхав у відрядження до Брянська в Росію — по новий грейдер (дорожню машину — "ГПУ") — на завод дорожньої техніки, що підпорядковувався Міністерству оборони СРСР.
— Начальником відділу збуту на заводі була Зінаїда Андріївна, — згадує чоловік. — Непробивна баба. Підходів до неї знайти було неможливо. Хабарів тоді не давали. По-чоловічому теж не під"їдеш, бо жінка була вже в літах. Люди по півроку не могли оформити документи. А я взяв грейдер менш ніж за місяць. Знав "дипломатичні секрети", — усміхається він.
Дмитро Іванович виїхав із Брянська тягачем "Колхіда" 30 грудня. Ще встиг із водієм подивитися в Росії першу серію фільму "З легким паром". А другу вже додивлявся наступного дня удома на дивані.
Не хочу бути схожим на Потебенька
Невдовзі чоловік став почуватися зле. Каже, що Брянськ тоді був забруднений після Чорнобильської катастрофи. Лікарі пояснили його стан радіаційним опроміненням.
1998-го Головчак переніс інфаркт і вийшов на пенсію за станом здоров"я.
— Через три роки почала нестерпно свербіти права нога. То колола в стопі, то боліла, ніби хтось зсередини її розривав на шматки, — згадує він.
У грудні 2001-го лікарі ампутували ногу.
— Я ніколи не вірив у віщі сни чи містику, — каже. — У шість років мене на полі вкусив великий пес. Відірвав шмат м"яса і з"їв. Люди казали, що це — поганий знак. Через 50 років я втратив цю ногу.
Пізніше чоловікові наснився віщий сон, наче біля під"їзду в нього заболіли ноги. Снилося, що дуже кричав, дружина вийшла надвір, взяла його на руки й винесла на третій поверх. Через 30 років після сну чоловік залишився без обох ніг. Другу ногу йому ампутували в жовтні минулого року.
— Мабуть, мене можна зачислити до категорії "чорнобильців", але я ні до кого не звертався. Не хочу бути схожим на Потебенька (колищній генпрокурор — "ГПУ"), який у телевізорі бив себе в груди і казав, що він "чорнобилець". Не знаю, де він у 1986-му сидів, але не у брянських лісах — точно, — каже Дмитро Іванович.
З однією ногою Дмитро Головчак ще їздив на Донбас, на могилу свого брата Мирона. Доки той був живий і Дмитро мав обидві ноги, часу погостити не було. Дмитро прибив табличку до пам"ятника на могилі брата.
— Одна нога — це ще був не кінець життя, — згадує чоловік. — Я навіть "Москвича" придбав, перебрав мотор, ходову. Та попередня міська влада мій гараж у дворі знесла, а другий не дозволила побудувати.
Після ампутації другої ноги чоловік не виходить із квартири. Каже, його вірні друзі — балкон, інвалідний візок, телефон і пилосос. Дмитро Іванович дуже любить прибирати. Іншим корисним заняттям вважає читання технічної літератури та преси й глибокий її аналіз.
Чоловік дивиться телевізор до першої-другої ночі. Спить лише по кілька годин. Часто поночі починає поратися на кухні. Найбільше йому бракує спілкування зі старими друзями та колегами.
— Хлопці, дзвоніть, — просить він. — Мій телефон у Калуші той самий — 2-46-35. Буду радий вас почути, побалакаємо.
2 
35413
Коментарі