71-річний Дмитро Брода — найстаріший в Україні селищний голова. Він 22-й рік керує Брацлавом Немирівського району на Вінниччині. Торік став прадідом, а в травні відсвяткував із дружиною Любов"ю золоте весілля.
У своєму кабінеті Дмитро Іванович підписує папери для санстанції на дозвіл купатися в річці Південний Буг поблизу Брацлава. Чоловік низько схилився до столу, щоби побачити написане.
— За здоров"ям треба слідкувати, — каже, замикаючи двері кабінету. Іде на обід у кафе. Дружина поїхала провідати батьків, удома нікого. — Мій дід Михайло Брода був козаком-характерником. Знав багато рецептів, як від болячок лічитися. Розказав моєму татові, чого козаки поносом не боліли. Бо вони пили горілку, настояну на горіхових перетинках. Я собі теж такої настойки наробив удома. Якщо п"ю, то тільки її. Вона така золотиста, має м"якенький смак.
На вулиці чиркає сірником, закурює.
— Це здуру почав курити, коли на другий строк вибрали, — ховає цигарку за спину. — Нервуватися почав, бо роки вже не ті. Та мені легко кинути, я несильно залежу від цього. Зранку бігаю, холодною водою обливаюся.
У сільському кафе замовляє борщ, вареники з картоплею і смажену рибу. З"їдає півтарілки борщу. Риби не рухає. Каже, недобре переїдати.
— На другий строк мене за пару днів до виборів пригласили, — відсовує тарілку.— Не хтів спочатку йти. Та впросили. Казали, нема з кого вибирати. Видно, люди добре помнили моє головування. У 1980-х у Тульчин газ тягнули. Мені тоді по секрету сказали, що труби в обхід Брацлава покладуть. Я ж розумію, що як газ не проведуть, то десяток років чекати прийдеться. То я ці плани поміняв. Брацлав першим газифікували.
Дали нам по золотій обручці
Наливає чверть склянки апельсинового соку.
— Якби зараз були перевибори, їй-богу не пішов би! Мені б уже сидіти і правнука няньчити, а я тут головую.
Іде до каси розрахуватися за обід. Надворі знову закурює.
— У мене батьки справжніми українцями були, хоч і жили в Польщі на хуторі Броди, біля переправи Краковець, — веде далі. — Після служби в церкві виходили на парапет і співали "Ще не вмерла Україна" і "Реве та стогне". Аж дух захоплювало. Батька вбила банда поляків під час набігу на хутір. Тоді на Волині вирізали польське село, а списали на УПА. От поляки і мстилися.
1947-го Бродів переселили на Тернопільщину під час операції "Вісла".
— Батько хотів, щоби я став священиком. А я в педучилище у Львів пішов, хоч дуже в желєзнодорожній хотів поступити, — ділиться. — Форма мені їх нравилася. Не вийшло через дітей-сиріт. Їх після екзаменів привезли, вони всі місця зайняли.
У Львівському педучилищі Дмитро Брода познайомився з майбутньою дружиною Любов"ю Галушкіною.
— Вона мене з армії дочекалася. Знайомі хлопці тягнули в Київ щастя шукати. Я вирішив, що тільки з нею поїду, зразу одружилися. А Люба не схотіла Брацлав лишати. Потім дочки пішли — близняшки, Таня і Оксана. Таня в Італію поїхала за старими людьми доглядати. Це її син мені правнука подарив. Уже скоро рік йому буде, Богданчиком звати. Оксана власну хату має, недалеко від нас живе. Люба гарно їх виховала. Обидві закінчили Вінницький педуніверситет.
Питаю, як святкували золоте весілля.
— Неголосно справляли — посоромився на посаді селищного голови банкети робити, — каже. — Таня з Італії не приїхала, але на подарок з Оксаною склалися. Дали нам по золотій обручці.
1936, 17 жовтня — Дмитро Брода народився на хуторі Броди поблизу міста Краковець у Польщі в селянській родині
1947 — під час операції "Вісла" родину переселили в село Плуги на Тернопільщині
1955 — три роки служив в армії
1958, 4 травня — одружився з вихователькою дитсадка Любов"ю Галушкіною
1959, 15 квітня — народилися доньки-близнючки Тетяна та Оксана
1971 — перший раз обрали на посаду селищного голови Брацлава; пропрацював до 1991-го
2006 — вдруге обрали на посаду селищного голови Брацлава
4 
35413
Коментарі
1