83-річному пенсіонерові Дмитрові Юрченку з села Мартинівка Канівського району Черкащини Віктор Ющенко вручив автомобіль "Славута". Колись батько президента Андрій Андрійович урятував Дмитра Юрченка від смерті.
На подвір"ї Юрченків під яблунею стоїть червоний "запорожець" із причепом. Неподалік складені гарбузи. Господар говорить, що новеньку автівку поставив до гаража.
— Думав зі Шполи їхати за рульом, — розповідає чоловік. — У мене ж 60 год водітєльського стажу. Але трохи проїхав, і почало око сзьозиться. Далі мене віз водітель голови Канівської райадміністрації Миколи Лисуна.
Із кімнати з ціпком виходить 81-річна Ніна Юрченко. Чоловік розповідає, що п"ять років тому жінка впала з драбини. В неї змістилися диски.
— Тепер вся робота на дідові, — зітхає Ніна Іванівна. — Я ото ходжу по хаті з однією ломакою, а другою рукою за все чіпляюся.
46-річний син Юрченків Юрій живе з сім"єю в Черкасах, викладає в технологічному університеті. Родина 57-річної доньки Олени, виконроба на будівництві, — в селі Костянтинівка під Смілою. Юрченки мають трьох онучок і правнучку.
— Живемо добре, а от здоров"я немає, — скаржиться Ніна Іванівна.
1943-го Дмитра Юрченка вивезли до Польщі на вугільні шахти. Він утік, але заблукав й натрапив на німців.
— Забрали нас у гестапо, — згадує чоловік. — Знущалися по-страшному. А тоді перекинули в Освенцім. Витаврували номер, — показує нижче ліктя на правій руці цифру 13 261.
У таборі Юрченко розвантажував цеглу з товарняків. Без їжі й води люди витримували там не більше двох тижнів. Тих, хто падав на землю, добивали палицями.
Баба лає, що городу треба менше садити
— Я чуствовав, що втрачаю сили. Рискнув забалакати до одного чоловіка, який говорив по-українськи. Його звали Андрієм. Як узнав, шо я з команди смертників, порадив перейти до них у блок. Вони розгружали пісок.
Господар витирає сльози хустинкою. Кладе її на стіл поряд із окулярами. Каже, сльозиться праве око.
— Він поставив мене всередині групи, — продовжує. — Бригадир побачив, наказав вийти. Андрій щось сказав німецькою. Той зміряв мене з ніг до голови й махнув рукою. Так я урятувався від смерті.
Перед президентськими виборами 2004 року Дмитро Юрченко дивився передачу про кандидата в президенти Віктора Ющенка. Показували Хоружівку, кладовище, на якому похоронений його батько. Чоловік упізнав фотографію. На ній був чоловік із табору Андрій.
— Я написав Вікторові Андрійовичу листа, — хвилюється ветеран. — Ющенко сказав, що батько помер від гангрени.
Після війни Дмитро Єфремович влаштувався в автоколону цукрового заводу. Шість років виконував обов"язки сільського голови.
— Було, біжать діти: ой, діду, там батько матір б"є. Іду розбираюся. Один уже націлив ружжьо, я забрав його. Довго ружжьо в мене стояло. Мав ще два своїх. А тоді більше двох тримати не дозволяли. То я розібрав одне на деталі — й у ставок, у муляку.
Юрченки тримають дві кози, порося.
— Баба лає, шо городу треба менше садити. Але як не буду ворушитися, клятий поліартрит доконає, — каже Дмитро Єфремович. Показує грушу з плодами. Хвалиться, що сам прищепив три сорти.
1926, 13 серпня — Дмитро Юрченко народився в с. Мартинівка Канівського району на Черкащині
1943 — потрапив до концтабору Освенцим, там познайомився з Андрієм Ющенком
1944 — переправили до табору в Заксенґаузен, Німеччина
1947 — демобілізувався з армії; працював бухгалтером Мартинівського цукрозаводу
1948 — одружився з односельчанкою Ніною Назаренко
1950 — народилася донька Олена, за 11 років — син Юрій
1959 — обрали депутатом Мартинівської сільради
з 1970 — 6 років працював в. о. сільського голови
1971 — купили "москвича"
2007 — президент Віктор Ющенко вручив автомобіль "Славута"
2 
35413
Коментарі