77-річна Лідія Ужвій-Шкільнюк із міста Умань Черкаської області закінчує роботу над сотою картиною "Орхідея Ніцца". Першу — "Лісовий букетик" — виклала кістками риб 17 років тому.

— То випадково почалося, за вечерею, — розповідає Лідія Степанівна. — Якось приготувала чоловікові В"ячеславу рибу, великого коропа. Доки їли, кістки клали окремо. Я нехотя виклала на столі квітку з кісток. Придивилися — гарно!

Лідія Ужвій-Шкільнюк живе сама у двокімнатній квартирі по вул. Тищика. Запрошує до вітальні. На стіні  кілька десятків невеликих картин у дерев"яних рамках.

— Сюжет придумаю — і на базар, купувати рибу, — розповідає жінка. — Рибину треба приварити, щоби кістки міцні були, не кришилися. Беру все, навіть хвостики і зябра. Вимочую їх у стіральному порошку, щоби побіліли. Промиваю під проточною водою, сушу, сортую за розміром і формою, а потім викладаю їх пінцетом на чорне полотно і кріплю клеєм ПВА. Маю з десяток коробок із кістками. А як бракує мені і в магазині риби немає, то беру удочку й іду на став Осташівка. Рибалю вже 60 років. Першу рибку — карасика — впіймала по війні в Кишиневі.

Каже, творчий хист перейняла від батька Степана і діда Романа.

— Батько електриком був, напам"ять читав Шевченка і захоплювався бджільництвом. А дідусь Роман знав 12 мов. Його розстріляла радянська влада 1937-го за націоналізм. Мені було 6 років, — згадує Лідія Степанівна. — До нас серед білого дня прийшли три хлопці в темних шкірянках. Спочатку розмовляли з дідусем, а потім зірвали зі стіни портрет Шевченка й почали топтати його чоботами. Забрали дідуся під руки. Де розстріляли — не знаю до цих пір. Відтоді жодної шкірянки не можу одягнути. Як закінчувала восьмий клас, згадали мені про дідуся і не взяли в комсомол.

Лідія Степанівна двічі виходила заміж. Перший чоловік невропатолог Варфоломій Шкільнюк був старшим на 10 років. Од нього народила доньку Наталю, 57 років. Жінка живе в Санкт-Петербурзі, працює інженером. Двоє онуків, Антон і Роман, теж стали інженерами.

— Із Варфоломієм познайомилися в Жашкові, разом грали в місцевому театрі. Він гарно танцював і співав — цим і причарував. По війні поїхали разом до Кишинева вступати: Варфоломій — у медичний інститут, а я — у статистичний технікум. За півроку вивчили молдавську. У чоловіка здоров"я було неважне — на війні мав шість поранень, хворів. 1984-го його не стало.

Відтоді жодної шкірянки не можу одягнути

Другий чоловік В"ячеслав Ужвій був на чотири роки старшим. Викладав історію в Уманському педагогічному училищі.

— Коли мій Варфоломій помер, я не хотіла більше одружуватися. Якраз Союз почав валитися, повернулася у рідний Жашків. Тоді й зустріла В"ячеслава, на травневих святах в Умані. Він був гарною людиною, любив мене. Прожили разом 11 років. І перший чоловік любив мене. Тому я обидва їхні прізвища ношу.

Двічі на тиждень Лідія Степанівна ходить на репетиції хору ветеранів та ансамблю "Надвечір"я".

— Дописую українські пісні, — каже. — Прибавляю їм оптимістичні кінцівки.

1930, 26 листопада — Лідія Дробот народилася в місті Жашків на Черкащині

1947— навчалася в Кишинівському статистичному технікумі

1950 — вийшла заміж за Варфоломія Шкільнюка, за рік народила доньку Наталію

1984 — поховала чоловіка Варфоломія, за п"ять років повернулася до Жашкова

1991 — переїхала до Умані, вийшла заміж за В"ячеслава Ужвія; виклала першу картину з кісток риби

2002 — помер чоловік В"ячеслав

2003 — отримала титул "Бабуся-грація" у конкурсі "Супербабуся"

2008 — виготовила соту картину з кісток риби

×