"Дід любив випити, але п'яним я ніколи його не бачив"

 

Киянин 63-річний Максим Рильський — онук поета Максима Рильського. Сірою "сузукі" їдемо в Голосіївський район столиці. У будинку під лісом останні 13 років життя мешкав його дід. Тепер це музей.

— Максим Тадейович виховував двох дітей: усиновленого Георгія — мого батька і Богдана, рідного, — розказує дорогою Максим Георгійович. — У діда була п'ятикімнатна квартира по вулиці Хмельницького, але йому хотілося на природу. 1951-го він узяв кредит, чи мільйон чи півмільйона карбованців, для забудови. Казали, що допоміг отримати цей кредит заледве не Сталін. Але я не дуже вірю.

Через дорогу від садиби — Голосіївський парк.

— Щодня дід вигулював тут себе і собачок. У нього завжди були сетери. Найстарішу звали Лєнка, її поховали в лісі. Від неї пішли Лорд, Мирон — я їх пам'ятаю, я ж старший онук. Дід на полювання з ними майже не їздив, мисливець був слабенький. А от рибалка затятий. Об'їздив із вудками всю Україну і Білорусію.

Прямує доріжкою до двоповерхового будинку. Праворуч фонтан — мати тримає дитину.

— Коли приїжджав із рибалки, пускав у фонтан карасів, линків, коропців. Я їх ловив вудкою. А дід із вікна кабінету спостерігав. Раніше тут батарей не було, на зиму залишали торти, м'ясо.

— Зараз сторожів залишають, — сміється охоронець у передпокої.

Рильський заходить до вітальні, де рояль і картини у старовинних багетах.

— У цій кімнаті вся еліта 1950–1960-х побувала, за столом вечеряли чоловік 30. Приїжджали письменники, знайомі, родичі — знали, що тут завжди є що поїсти й випить. Коли дід помер, у нього не залишилося грошей. Міг віддати людям усе. Якось вихідний костюм подарував Остапові Вишні, бо в того не було. А собі лишив щоденний.

У кутовій невеликій кімнаті жили кухарка Ксеня та її чоловік Василь. Він був і двірником, і садівником. Ось диван, на якому я стрибав малим. Я був дуже галасливий і неслухняний. Дід працював на другому поверсі, то спустився: "Максимчику, замовкни". Єдиний раз у житті мене нашльопав.

На стіні фотографія хлопчика років 4 у косоворотці в горошок. На щоках ямочки.

— Ось я щасливий, — сміється Максим Георгійович. — Кажуть, не дуже змінився.

Із поетом жив його молодший син Богдан. Старший із родиною приїздив щовихідних і на літо.

— На другому поверсі були три спальні й кабінет. Дід прокидався о п'ятій чи шостій ранку. Ми — пізніше, коли він уже працював. Єдина умова для всіх домочадців: ходити навшпиньки — дід галасу не виносив. Мій батько працював журналістом. Дід йому купував машини — одну, другу, третю, бо той не назбирав би. Путня автівка коштувала тоді 40 тисяч.

Максим Рильський присвятив онукові вірші "Нащадок" і "Тихо". Називав його "Максим Другий", "Максимський", "Максим-молодший".

— Із Франції, Бразилії привозив мені волосінь, гачки. А ще розбещував грішми. На тиждень я отримував 100 карбованців. Батьки давали в школу 3–5 карбованців. За 100 я міг купити 50 порцій морозива. Після реформи 1961-го 100 рублів стали 10. Але дід плутав і, як раніше, давав мені 100.

Коли він помер, щоб увійти у власність будинку, мусили сплатити велике мито. Грошей не було, продали його автомобіль ЗІМ за 40 тисяч. Одноголосно вирішили робити музей. Добре, що не роздерибанили, а то й сліду не лишилося б.

На столі кілька шкатулок — у них поет зберігав сигарети.

— Курив по-чорному, в кабінеті все сизе було від диму. Писав і палив. Дід любив випити, але п'яним я ніколи його не бачив.

На деяких книжках на полиці зчесані корінці.

— Це батько перезаряджав рушницю в кабінеті й випадково вистрелив. Дріб пролетів над головою матері й пройшовся по книжках. А ось рушниця, її дідові Спілка письменників подарувала. Імпортна. Коли його не стало, я просив дядька Богдана: "Віддай мені, вона новенька, дід майже не стріляв". Але прийшла міліція, у стволах дірки просвердлили, і все — стрілять не можна.

У поета троє онуків і правнуків, є праправнук. 25 років по смерті Рильського родина отримувала гонорари з виданих книжок.

— Це були хороші гроші, вони допомогли сім'ї. А зараз твори Максима Тадейовича може друкувати будь-яке видавництво. Я попросив в одного видавництва кілька книжок. Не надіслали.

Максим Георгійович керує піар-агенцією. Його донька філолог. Онуці 18 років, учиться на журналістку.

×