Письменник-сатирик Олег Чорногуз, 70 років, живе в Кончі-Озерній під Києвом. Його двоповерхова дача N27 огороджена невисоким металевим парканом. Вхід охороняє великий дворняга Кінг.

Чорногуз запрошує до невеличкої кімнатки, заставленої по кутках пакунками з книжками.

— Нещодавно видав семитомник, — пояснює. — 115 тисяч гривень виклав. Реалізую потрохи.

У кріслі сидить сивуватий чоловік.

— Це мій приятель поет Леонід Тома з Харкова, — знайомить. — Приїхав показати відредагований роман.

Олег Чорногуз живе на дачі 20 років. Каже, що почувається тут комфортніше, ніж у місті.

— Спорудив цей будинок за 42 тисячі рублів. На гонорар за двотомник, написаний 1986-го. Коли будував, поклав книгу під фундамент. А нагорі башту поставив — копію ялтинського "Ластівчиного гнізда". Покійний секретар ЦК КПРС з ідеології Володимир Івашко сварився: "Радянська влада такі будинки не дозволяє. Роби, як у всіх!". Але він був добрий чоловік — вибачив.

Каже, сусідська дача належить доньці Юлії Тимошенко. Її верхівка ледь визирає із-за високого паркану з пунктом спостереження. Біля воріт стоїть охоронець. Неподалік припаркована "Тойота Лендкрузер".

— Пані Юля раніше орендувала неподалік сьому дачу. Її чоловік Сашко — двадцяту. А в сусідній зі мною тепер живе їхня донька Євгенія з чоловіком Шоном Карром. Шона я зараз не бачу. Собака в них розумний — Севеном звати. Його прогулює Володя, — показує на охоронця за парканом.

Розповідає, що Шон і Женя запросили його з сином і онукою на річницю  свого одруження. Дружина чергувала в лікарні.

— Приїхали шотландці. Дали могутній концерт. Били в барабани, гуділи в труби, аж листя обсипалося. Шон роздягнувся до пояса. У нього гарна фігура. Видно, що займається спортом. Єдине слово українське знав: "дякую". Наприкінці шотландці вдарили "Підманула-підвела". Не співали, але грали фундаментально! Один із цих байкерів навіть шпагат зробив.

Першу дачу в Кончі-Озерній збудував поет Андрій Малишко. Там зараз живе прийомний син Малишка Ігор Забашта.

— З Малишком нас звели карти і риболовля. Андрій Самійлович любив ловити карасів. А я полював на хижаків — щук і сомів. Малишко придумав особливу гру в "дурака" — не на гроші, а на інтелект.

По сусідству з Чорногузом у невеликому будинку живе поет і колишній нардеп Іван Драч.

— Ми паралельно в університеті Шевченка вчилися. Драч очолював наше літературне об"єднання. Потім зник. Переїхав до Москви на вищі сценарні курси і пішов у кіношники.

А з поетом Борисом Олійником були найближчими друзями, — продовжує. — Потім розійшлися з політичних міркувань. Бо я був за самостійну Україну. Казав, що залишився б у партії, якби літеру "У" в її назві  перенесли із задниці наперед. Але коли мене нагородили орденом Ярослава Мудрого, десь о пів на дев"яту Борис подзвонив. Я ще спав. Каже: "Вітаю з високою нагородою". Я йому: "Боря! Розчулений і плачу. Із сатирика стаю ліриком, як ти. Вдячний, що ти переступив через наші егоїстичні "я".

Олег Федорович має "мерседеса", водить його сам. А в радянські часи їздив на білій "волзі".

— Це була найпрестижніша машина. Коштувала 9600 рублів. У мене урядові номери були — 00. Але люди сміялися, що це асоціація з туалетом. Тоді цековці поміняли собі на 60, Кабмін — на 70, Київрада — на 80. У мене шістдесятка була, я нібито від ЦК їздив.

Собака в них розумний — Севеном звати

Чорногуз підходить до шафи, витягує велике срібне перо — подарунок від "нашоукраїнця" Миколи Катеринчука.

— На дні народження Микола запрошує.  Якось подарували йому велике крісло, — сміється. — Я сказав, що хочу, аби став прем"єр-міністром.

Дістає дві металеві фляги у вигляді книжок "Аристократ із Вапнярки" і "Веселі поради".

— Це від в"язнів. З тюрми, — зважує в руках. — Читали мої книжки, сміялися, і рік у них ішов за два. Зробили дві таких баклажки. У них можна заливати коньяк чи горілку. І залізні закрутки є.

Тома носить із кухні салати, розставляє бутерброди та чарки. Чорногуз звідкілясь дістає вино. Просить звернути увагу на салат із бананів, яблук та кураги:

— Його готує моя 12-річна онука Яринка, яка з батьками живе в Києві. Вона м"яса не їсть. Хоче бути моделлю.

У кабінеті Чорногуза висить великий портрет господаря за столом.

— Це картина Рафаеля Багаутдінова, — пояснює письменник. — Вони з братом Ремом — діти "ворогів народу". Їхнього батька розстріляли.  Рем утік до США. Через це Рафаеля нікуди не брали на роботу. Я запропонував йому проілюструвати роман "Претенденти на папаху". Із вдячності Рафаель намалював мій портрет.

На порозі з"являється дружина письменника Лідія Степанівна — невисока, чорнява.

— Ми познайомилися в обласній бібліотеці у Вінниці, — згадує Чорногуз. — Дивлюсь: дівчина симпатична сидить, готується до іспитів. Питаю, куди вступає. "Хочу  в медінститут". — "Дівчино, я можу вам допомогти". А вона мені: "А ви де працюєте?". Кажу: "Я слюсар на заводі", — заливчасто сміється. — Глянув на перепустці її прізвище, ім"я, по батькові. Запам"ятав. Вона працювала санітаркою в обласній лікарні.

Розповіла, що в них колись хата горіла, і медики її з полум"я винесли. Ми з другом Іваном Куштенком написали в багатотиражку медінституту статтю про це. Викладачі й ректор плакали. Дружина вступила в інститут і стала хорошим лікарем. Після апендициту мене виходила. Лікарі довели мене до перитоніту. Місяць у реанімації лежав. І 1973-го віддав би кінці.

Розповідає, що пише три нові романи. Один називається  "Велика гра" — про розбещеність олігархів.

— Другий —"Золотий скарабей". Це  жук-золотар, який котить перед собою кульку. По ній жреці древнього Єгипту визначали майбутнє світу.

А третій роман, "Нерозпізнаний суб"єкт", на перший погляд — примітивний. Але все просте геніальне. Я відштовхнувся від телевізора — дивився "Паралельний світ". І висміяв усі ці паралельні світи, літаючі тарілочки.

1936, 15 квітня — народився в селі Іванів Калинівського району на Вінниччині у родині ветлікаря й домогосподарки
1961, серпень — одружився зі студенткою медінституту Лідією Мазур
1963 — народився син Ярослав
1964 — закінчив факультет журналістики Київського університету
1979 — видав сатиричний роман "Аристократ із Вапнярки"
1984 — делегат 39-ї сесії Генеральної асамблеї ООН від України
1986 — редактор журналу "Перець"
1987 — звів будинок у письменницькому кооперативі "Конча-Заспа" під Києвом
2005 — роман-памфлет "Дари пігмеїв"
2006 — нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого; вийшов семитомник вибраного

×