68-річна Марія Онищук п"ять років тому переїхала з Полісся до Черкас. Через два місяці її чоловік Георгій Деркач помер від раку. Перед смертю Марія Капітонівна пообіцяла йому створити в місті чорнобильський музей. Нині в ньому півтисячі експонатів.
— У Георгія був рак легенів, кісткового мозку і крові. Але тоді ніхто це не поєднував із Чорнобилем, — розповідає жінка. — Одна легеня була вже сплюснута. Ми домовилися йому не казати. Перед смертю чоловік просив доглядати за садом поряд із нашим будинком. Казав, щоб я написала книжку спогадів про Чорнобиль і відкрила музей. Георгій відмовився від знеболюючого, хотів померти при свідомості.
Жінка родом із села Каленна Сквирського району Київщини.
— Батько Капітон Макарович працював завгоспом у сільській школі, — згадує. — А мати Євдокія Антонівна сапала в ланці буряки. Тато на війні захворів на малярію і повернувся в село. Це розцінили як зраду. Хворого його повернули на фронт — більше ми про нього не чули. А матір 1943-го німці до смерті забили нагайкою. Загадали селянам розбирати дах колгоспної ферми, щоб було чим палити. А мати відмовилася: сказала, скоро наші повернуться.
Сиротами залишилося шестеро сестер і брат.
— Після війни старша сестра 14-річна Василина пішки дібралася до Хрущова в Київ. Попросила, щоб менших забрали до дитбудинку. Нас — Володимира, Олену й мене — відвезли в спецбудинок у Західну Україну, — зі сльозами на очах розказує Марія Капітонівна.
Після 7 класу Марію Онищук скерували до сільськогосподарського технікуму. У направленні написали: "дівчинка любить сільське господарство" і під розписку передали райвиконкому. Брат Володимир і сестра Олена згодом поїхали на цілину. Старші сестри залишилися в селі.
Після технікуму Марія поїхала в Діброву Поліського району. Викладала одноліткам агрономічну науку в школі. За чотири роки вийшла заміж за каменяра Володимира Кириленка, який прийшов із армії.
Підлога в школі так фонила, що прибиральниця закашлювалася
— За рік у нас народився син Сергій. Чоловік служив у ракетних військах на Чукотці. Під час випробувань опромінився там, тому не хотів дітей. Володимир покинув нас, коли дитині було два роки. Поїхав до своєї сестри в сусідній район. Сказав, що Сергій усе одно не житиме. У сина було захворювання крові. Але медики вилікували його, — тішиться жінка.
Коли син повернувся із армії, Марія Капітонівна одружилася з директором школи N2 Георгієм Деркачем, у якого померла дружина.
— У нього було два сини і старенька мама. Жили ми всі разом, — продовжує.
Згадує, як після аварії на ЧАЕС у сільській школі поселили 200 ліквідаторів. Дехто працював біля самого реактора. Каже, підлога в школі так фонила, що прибиральниця закашлювалася, коли мила її.
— Пізніше військові дали нам якийсь порошок у зелених коробках. Його треба було кидати на підлогу, щоб виїдало до першої фарби. Так здирали радіоактивну краску, — розказує жінка.
Невдовзі після аварії в неї випали зуби.
— Отак без крові безболісно витягувала один за одним, — каже вона.
1993-го Марія Онищук із Георгієм Деркачем переїхали до Яблунівки Макарівського району на Київщині. Там прожили дев"ять років.
— Мешкали у триповерховому котеджі площею 114 квадратних метрів, — веде далі жінка. — З євровікнами і триразовою очисткою води для батарей. Німецькі будівельники за ізраїльські гроші звели там 30 будинків для переселенців.
Коли Георгій захворів, продали котедж і перебралися до Черкас. Після смерті чоловіка Марія пішла в організацію чорнобильців. Там познайомилася з Володимиром Семенцем, 72 роки. Він підполковник медицини, працював у Чорнобилі у травні–серпні 1986-го і згодом часто бував.
— Його дружина теж померла від раку, — пояснює. — Через рік після похорону ми з ним зійшлися.
Володимиру і Марії виділили під музей маленьку кімнату в старому будинку в центрі міста. Але нещодавно приміщення забрали. Кажуть, його хтось викупив.
1940, 15 березня — Марія Онищук народилася в с. Каленна Сквирського р-ну Київської обл.
1943 — померла мати, батько не повернувся із фронту
з 1946 — 9 років жила у Стрийському дитбудинку на Львівщині
1955 — вступила до сільгосптехнікуму в Сквирі на Київщині
1962 — у Діброві побралася з Володимиром Кириленком; через рік народила сина Сергія; за два розлучилися
1984 — закінчила Київський педінститут, викладала у школі історію; зійшлася з Георгієм Деркачем
2002, 8 червня — помер чоловік Георгій Деркач
2003 — познайомилася з підполковником медицини Володимиром Семенцем; відкрили в Черкасах музей чорнобильців
2 
35413
Коментарі