Подружжя Канарошів заробляє на життя співом у електричках. 26-річний Михайло грає на акордеоні, а Неля, 24 роки, підспівує чоловікові та збирає гроші. Жінка тримає на руках 6-місячну доньку Сніжану.
Михайло та Неля Канароші живуть у селі Порошкове Перечинського району на Закарпатті. Мають чотирьох доньок. Яні 7 років, Нелі — шість, Віті — три, Сніжані ще немає року.
У тамбурі вагону електрички Львів–Сянки Михайло п"є пиво"Львівське". Неля годує груддю дитину.
— Нас довго у Львові не було, — каже жінка. Присідає, кладе на коліна сплячу Сніжану. — Я дитині несвіжий йогурт дала, вона на животік захворіла. Майже місяць у Мукачевому в лікарні лежали. Тепер приїхали до Львова заробити — мусимо віддати 400 доларів боргу.
У Львові Канароші винаймають однокімнатну квартиру неподалік Приміського вокзалу. Доки батьки заробляють гроші, дівчатка чекають на них удома.
— Наші діти гарно співають, — каже Неля. — У вересні старшеньку Яну треба було би до школи послати. Але вона, коли маленька була, на живот хворіла, у неї пункцію брали. Тому недобре розвинута. Молодші дівчатка розумні: у церкві віршики розказували, релігійні пісні співали. Ми їх із собою до Львова взяли, на Закарпатті ні з ким залишити. Моя мама Ліза вже три місяці як у Херсон поїхала, заробляє там. А Мішина доглядає худобу.
Михайло пропонує дружині пиво. Та відмовляється.
— Колгосп розвалився, — скаржиться чоловік. — Раніше піду в ліс, грибів, чорниць назбираю. Жінка продасть, заробить якусь копійку. Але зараз того на дітей не вистачає.
Електричка рушає, Михайло бере акордеон і заходить у вагон.
Я дитині несвіжий йогурт дала, вона на животік захворіла
— "Нє убивай, нє убивай...", — затягує. Неля підспівує за спиною. Пасажири уважно слухають. Неля збирає гроші. Дають гривні, дріб"язок.
Циганів зупиняє 56-річний Петро Андрійович.
— Я ще такого співу не чув! — захоплено вигукує. — Скільки ти заробляєш із вагона? Десятку маєш? Давай, заспівай мені, я тобі 10 гривень дам.
Михайло розтягує міхи.
— За день заробляємо 60–70 гривень,— розповідає Неля. — Один чоловік 50 гривень давав, але я не взяла. Він був п"яний, а в нього ж є діти. Зараз таке життя, що люди бідні.
Канароші зупиняються в тамбурі.
— Аж захрипли, — скаржиться Михайло. — Я сам неграмотний, та маю талант від Бога — співаю. На всяких язиках можу.
— Мішин батько на весіллях грав на акордеоні. Але вже не грає, бо старий. Мій чоловік теж і на акордеоні вміє, й на ліву руку на гітарі. Нам люди говорять, щоб ми на "Караоке" їхали. В електричках всі провідники знають, міліціонери не чіпають. Запрошують співати на дні народження.
До вагона заходить жінка середніх літ. Пропонує пасажирам релігійну літературу.
— Як так можна жити? — каже до циган. — Ходять просять, хоч руки й ноги мають. Дітей змушують жебракувати.
— Мої діти не просять, вони вдома, — заперечує Неля. — Ця жінка постійно до нас чіпляється.
Михайло обіймає дружину. Каже, що закохався в неї з першого погляду.
— У нашій сім"ї як я скажу, так і є, — ділиться Неля. — Михайло тихий, діти його люблять.
1981 — Михайло Канарош народився в селі Порошкове Перечинського району Закарпатської області
1983 — у цьому ж селі з"явилася на світ Неля
1990 — закохалися
1999 — відгуляли весілля
2000 — у сім"ї Канарошів народилася донька Яна, за рік — Неля, 2004-го — Віта, за три роки — Сніжана
2003 — вперше приїхали до Львова на заробітки
2 
35413
Коментарі