22 липня моряки судна "Леманн Тімбер" повернулися в Україну. Їхній екіпаж захопили сомалійські пірати 28 травня в Аденській затоці. У полоні команда пробула 45 днів. 8 липня заручників звільнили за викуп у $750 тис. Екіпаж судна складався з 15 членів. Капітан — росіянин, у команді: четверо українців, естонець та дев"ятеро громадян М"янми (колишня Бірма — країна в Південно-Східній Азії. — "ГПУ").
У Борисполі літак із написом "Україна" приземляється опівдні. На борту четверо українців, капітан та Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова. Летіли з Оману, куди суховантаж із членами екіпажу прибув напередодні.
В аеропорт приїхали родичі моряків.
— Хочу побачити сина, — каже 59-річна Ніна Алімова, мати електромеханіка Сергія. — Із останніх сил тримаюся.
Жінка стискає білу хустинку. Поруч на дивані сидять донька Наталя та невістка Катерина — у білій сукні та на підборах. Вона вийшла заміж за Сергія торік.
У кутку зали в темних окулярах дружина старшого механіка Віталія Рудниченка — 31-річна Світлана з Херсона. Вона розповідає:
— Із Віталієм маємо доньку, їй рік і 11 місяців. Викопаний папочка. Коли екіпаж захопили пірати, вона наче щось відчувала. Серед ночі плакала, казала: "Папа... дяді..." і просила обійняти її.
29-річна Олена — дружина другого механіка Станіслава Ілюшкіна. Вони живуть у місті Вилкове під Одесою і виховують 2-річного сина. Олена каже, що хоче мати з чоловіком багато дітей.
— Дала слово, що, коли Станіслав повернеться, дозволятиму йому все на світі, — усміхається.
До Ольги з міста Іллічівська Одеської області, дружини четвертого механіка 37-річного Сергія Атакузієва, підходить чоловік із написом на куртці "психолог".
— У перші дні говоріть про сім"ю, не згадуйте про море, — радить. — За два дні чоловік може погано спати, не їсти.
Жінок запрошують на злітну смугу.
— Тільки без сліз, — просить представник Уповноваженого з прав людини Валерій Керец. Він тримає букет рожевих троянд для Карпачової.
— Помахайте ручками, они нас видят, — каже Ніна Алімова.
Її син електромеханік Сергій сходить першим. Обіймає дружину. Катерина тремтячими руками хапає його за шию. Сергій плаче. Його цілують мати, батько та сестра.
— Приїду додому, наїмся, — утирає сльози 24-річний Сергій Алімов. Із родиною він живе в Херсоні. У плавання ходить із 2003-го. — У море повернуся обов"язково, бо більше нічого не вмію. Лише з "Леманном" працювати не буду. Так по-свинськи з нами ніхто не поводився. Вони нам казали: "Хочете — помирайте, стрибайте за борт, але грошей ми не дамо". Пірати викрали наші мобільні телефони, ноутбуки, відеокамери, одяг. У мене залишилася тільки бритва й носки.
Прес-конференцію влаштовують у Лазурній залі аеропорту. Ніна Карпачова, 50 років, 2 хв. дякує службам, які допомогли визволити моряків.
— Вони перебували під дулами автоматів щосекундно, — голосно доповідає Ніна Іванівна. — Екіпаж тримався мужньо.
Капітан судна Валентин Барташов, 43 роки, каже, що відразу після захоплення в Німеччині створили антикризовий штаб, який вів переговори з піратами.
— Керували ним містер Джеймс Вілк та містер Нурані, прізвища не знаю, — розповідає. — Спочатку пірати вимагали 3 мільйони доларів. Сторгувалися до 750 тисяч. Думаю, німецька компанія одразу виділила антикризовому штабу мільйон доларів. А ці містери на місяць поклали гроші в банк під відсотки. Джеймс казав, що пірати триматимуть нас не менше місяця. Коли я повідомляв, що ми хворіємо, не маємо їжі та води — у відповідь чув лише сміх. Вони взагалі пропонували нам препарати, які викликають діарею.
— Ми потребували 30 тисяч доларів моральної компенсації на кожного моряка, — продовжує Карпачова. — Німецька компанія відмовилася платити такі гроші. Тепер подаватимемо до суду.
Капітан вручає Ніні Карпачовій коричневу чашку для чаю.
— Це єдина річ, яку в нас не забрали, — каже Барташов.
— Передамо її в наш музей, — ніяковіє Карпачова.
Розповідає про подарунок, який зробила естонському морякові Ардо Калле. Він полетів на батьківщину.
— Коли вперше зв"язалася із капітаном, запитала, що треба, окрім харчів і води, — згадує Карпачова. — Валентин порадив купити черевики естонцю. У найкращому магазині Києва на Подолі придбала йому хорошу обувку. А старі свої туфлі він зберігатиме як сувенір.
У вівторок увечері моряки роз"їхалися по домівках.
2 
35413
Коментарі