"Син шукає проблеми на свою голову, — пише киянка Надія Вікторівна, 58 років. — Нічого робити не хоче. Чекає, що гроші йому впадуть із неба. Маю ще двох старших дітей. У них є свої сім'ї. У 30 років я стала вдовою. Чоловік загинув. Прийняла іншого з села. Думала, що все буде добре. Але він виявився лежнем і алкашом. Вигнала, живу сама. Невже молодший син весь у нього?"
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею паспортне фото короткостриженого кароокого хлопця. Заплющує очі.
— Син звик, що за нього все виконують інші. Подобається жити за ваш рахунок, тому шукати роботу не поспішає. Щойно перестанете давати гроші, підніметься з дивана і вийде у світ. Може багато чого досягти, бо розумний. Якщо не полінується й уникне дурної компанії, відкриє бізнес. Почне пити — втратить усе. Справи йтимуть лише на тверезу голову. А ви ще маєте шанс влаштувати особисте життя. Дорогу до вашого серця шукає розлучений чоловік. Прийміть його залицяння і не пошкодуєте.
"Була єдина дитина в батьків, але лишилася без спадку, — розповідає у листі львів'янка Євангеліна, 39 років. — Перший помер тато. Мама успадкувала будинок, дачу в селі, автомобіль і мотоцикл. Я боялася, що вона знову вийде заміж і все це рано чи пізно забере її другий чоловік. Але доля склалася інакше. Мати мала багато кавалерів, але стосунки ні з ким не узаконювала. Через чотири роки померла уві сні. За законом усе майно перейшло до її матері. Бабуся прожила ще рік. Після її смерті я залишилася без даху над головою. Усе майно перейшло у спадок моїй тітці. Ніколи подумати не могла, що вона так вчинить зі мною. Усе, що заробили мої батьки, тепер належить її дітям, які палець об палець за все життя не ударили".
Надсилає фото з чоловіком Андрієм і доньками 12-річною Роксоланою та Оксаною, 16 років. Молодша — з родимкою на правій щоці. Старша — в окулярах.
— Не побивайтеся через втрату спадку. Доля готує приємний сюрприз. Матимете неочікуване підвищення на роботі. Отримуватимете солідну суму щомісяця. Придбаєте з чоловіком нерухомість до грудня 2020 року. Старша донька хоче вступити на юридичний. Не робіть із неї медика. Почуватиметься невпевнено і навряд чи досягне чогось. Прислухайтеся до її бажань, як свого часу батьки прислухалися до ваших.
"Ми з чоловіком довго не могли мати дітей, — пише 55-річна Анастасія з Київської області. — На всиновлення погодилися після кількох невдалих спроб штучного запліднення і довгих років лікування. Коли інші обирали дітей по кілька років, ми свою Віру знайшли одразу. Вона заїкалася. У 5 років важила, як 2-річний малюк. Не скажу, що було легко. За місяць у нас почався важкий період адаптації. Але ми і це пережили. Іноді мене запитують, чи не боялася я взяти чужу дитину. Чи полюбила її, як рідну? Вважаю, що в житті не буває випадковостей. Якби на Віра, мене вже не було б у живих. 14-річна дівчинка витягнула мене з палаючого будинку, коли я надихалася диму і знепритомніла. Та тепер їй 18, і вона зустрічається з чоловіком, що на 10 років за неї старший. Він двічі був одружений, за спиною не має ні гроша. Півзарплати віддає на аліменти. А Віра зібралася за нього заміж. Не бажаю донечці такого судженого".
— Марно побиваєтеся. Віра не вийде за пройдисвіта. Зустріне хорошого хлопця, побереться після закінчення університету. Матиме двох власних дітей. У 32 роки всиновить хлопчика.
8 
35413
Коментарі