Свого батька 15-річний вінницький школяр Браян майже не пам"ятає. Африканець із Замбії Мвандамена навчався у 1990-х роках у Вінницькому медінституті. На дискотеці познайомився із 20-річною білявкою Вікторією Ксенюк, студенткою Вінницького політехнічного інституту. Вони побралися, 1993-го народився син, якого на честь батька назвали Браяном. Коли синові було три роки, Мвандамена розлучився з українкою та повернувся до Замбії. Хлопчик лишився у Вінниці з матір"ю.
Три роки тому в Браяна померли спочатку матір, потім бабуся та дідусь. Хлопця забрала подруга Вікторії вінничанка Альона Аньяндох, 32 роки.
— Із Вітою я познайомилася на вечорі африканського земляцтва. Подружилися, у нас чоловіки африканці, — розповідає Альона. — Коли Мвандамена вирішив повернутися в Замбію, Віта не захотіла їхати з чоловіком. Закінчила інститут, працювала інженером на заводі. А через три роки одружилася з нігерійцем Майком. У них народилася донька Демі. Майк у Харкові на базарі мав кілька торгових точок. Продавав чоловічий і жіночий одяг.
Але, проживши вісім років, Майк із Вікторією розлучилися. Чоловік повернувся до Нігерії, а жінка з Харкова переїхала у Вінницю, до батьків.
— Віта дуже переживала розлучення із Майком, — веде далі Аньяндох. — Він присилав гроші на обох дітей, цікавився, як вони живуть.
Браян любив вітчима. Одразу після смерті подруги Альона написала Майкові в Нігерію, що діти осиротіли. Просила приїхати та забрати їх. У її трикімнатній квартирі місця ще й для дітей Вікторії немає.
— У нас двоє синів, Віктор і Моріс, — пояснює жінка. — Живемо в трикімнатній квартирі. Із нами мешкає сім"я сестри та бабуся. У сестри двоє дітей. Нас шестеро в одній кімнаті. З чоловіком підприємці, маємо кілька кіосків на базарі, торгуємо одягом. На життя вистачає, але окремої квартири не потягнемо.
Тиждень у нас жив, ламаного гроша не лишив
За півроку після отримання звістки про смерть колишньої дружини Майк приїхав і забрав доньку. Обіцяв, що повернеться за пасинком Браяном. Але потім подзвонив і пояснив, що одружився. Хлопця забирати відмовився. Альона віддала його до вінницького дитбудинку сімейного типу. І почала шукати батька.
— Я написала в Київ, на телепередачу "Жди меня", — згадує вона. Журналісти знайшли Мвандамену й оплатили йому дорогу із Замбії до Вінниці. Батько побачив сина вперше за 12 років наприкінці минулого року.
— У нас саме було тренування, коли прямо на футбольне поле вибіг Браянів батько, — розповідає тренер футбольної команди "Нива-Світанок" Паша Касанов. — Хлопчик здивувався, коли незнайомий темношкірий чоловік обняв його й заплакав. Той виправдовувався, що попервах писав Вікторії листи, але вона не відповідала.
Браян не зізнається вчителям і тренерам, що мешкає в дитбудинку. Вигадує, що живе з опікунами. Запевняв: у них великий будинок, до нього добре ставляться.
— Соромиться, що живе в дитбудинку. Він прийшов до нас із Альоною позаторік, — говорить директорка закладу Людмила Пахнюк, 46 років.
У дитбудинку мешкає 23 дітей. Браян найстарший. У спальні на 16 осіб стоять двоярусні ліжка.
Про батька хлопець говорить неохоче.
— Батько казав, аби поїхав із ним в Африку. Але я відмовився. Мені ще школу треба закінчити. Хочу вчитися грати у футбол.
Тренери хвалять Браяна. Кажуть, що він найкращий бомбардир у команді.
— Його тата подаватимемо на позбавлення батьківських прав. Тиждень у нас жив, ламаного гроша не лишив, — обурюється Людмила Пахнюк. — Хлопець через те, що має батька, не отримує державної допомоги. А в нього одні кросівки коштують 450 гривень.
Браян каже, що батько в Замбії працює директором школи. Наприкінці 2007-го мав одружитися, але листів від нього немає.
Хлопець сумує за молодшою сестрою.
— Демі цього року буде 10 років. Я не знаю її адреси. Альона розказувала, що вітчим віддав її до приватної школи в столиці Нігерії.
7 
35413
Коментарі