"У Чистий четвер випекла на шість пасок більше. Минулої осені в мого чоловіка знайшовся син Володя. У нього троє дітей, уже сам дідусь — має 3-річну онучку Василину. Чекаємо їх у гості, — розповідає 63-річна Соломія Довгань із райцентру Теплик на Вінниччині. — Чоловік і син загубили один одного, коли Володі було два роки".
Борис і Володимир Довгані зустрілися 27 вересня 2008-го. Не бачилися 46 років.
— Дивлюся по телевізору "Ключовий момент", але так іще не плакала, як оце дєд Боря зі своїм сином зустрічалися, — втирає очі сусідка Олена Грамарчук, 58 років. — До останнього дня все в секреті тримали. Бачу, якийсь чоловік фіртку до них відкриває. Назустріч йому летить дєд Боря. Обнялися, поцілувалися. Тоді сусід до мене: познайомся, Лєна, це мій син Володя.
68-річний Борис Довгань запрошує до будинку. У приміщенні не знімає сонцезахисних окулярів — у чоловіка немає лівого ока. За темним скельцем видно підставлену вату.
— Із матір"ю Володі познайомився 1959-го на цілині. Попав туди, як кінчив будівельну школу в Чистяково на Донеччині. Галя була з Уралу. Подружили ми почті рік і поженилися. Ті, хто по комсомольській путівці на цілину їхав, як у Бога за пазухою були. Їх кормили, обустраювали. Побули два місяці й поїхали. А ми воду пили з черв"яками по півметра. Три роки відпрацював від звонка до звонка. Який там розврат був, скільки наркоманів!
6 жовтня 1960-го в подружжя народився син Володимир. Родина переїхала в Теплик. Оселилися в батьківській хаті Довганя. Галя працювала мулярем у міжколгоспбуді, Борис — трактористом у колгоспі.
— Я заболів радикулітом ще й язвою желудка. Тоді язва рвонула — доки приїхала "скора", вся хата в крові, я без сознанія. Галя пред"явила ультиматум: мовляв, їду додому. Ти вмреш, а я що буду робити на чужині? Забрала малого і поїхала в Уфу.
— Я її понімаю. Часи тяжкі були. А за що вона мала жити з дитям? — перебиває чоловіка Соломія Антонівна.
Одужавши, Борис поїхав у Черкаси до сестри. Влаштувався на будівництво.
— Там оце травмувався, що на голові — рівчак і ока позбувся. Падав із висоти 40 метрів. Галі з малим посилав посилки, гроші. А потім отримав пісьмо: я вийшла заміж і родила дитину. Зрозумів, що треба шукати якогось вугла, женитися — от і найшов Соню. По паспорту вона Соломія, я на неї Софійка кажу. Через чотири роки будемо відзначать золоте весілля.
Ті, хто по комсомольській путівці на цілину їхав, як у Бога за пазухою були
— Коли з Боріком познайомилася, знала, що має сина, — говорить Соломія Антонівна. — Він носив у кишені його фотографію. Просив Галю в листах віддати Володю. У нас народилися сини Юра і Серьожа, дочка Надя. Він малих дітей любив. Казав, хочу дитинку притулити до грудей. От 1977-го і родився, осьо Олєжка, — показує на білявого чоловіка, що сидить на дивані. — Мені кажуть: роди ще п"яту дитину, раніше на пенсію підеш. І Наташка появилася.
Соломія Антонівна 21 рік була нянею в дитсадку "Сонечко". Останніх 12 років працює технічним працівником у санстанції.
— Володя писав: "Здравствуй, папа! Вышли мне посылку яблок". Увечері спакували ящик, пересипали яблука горіхами, цукерками, сушками. Уранці він на роботу, а я на пошту, — продовжує жінка. — Або написав: "Мне надо спортивный костюм и шапочку". Побігла в універмаг, купила і відправила.
— Каже, шо в дєтстві дарили — нічого не помню. А що в шкафу в посилочному ящику завжди були яблука і цукерки — помню, — додає Борис Пилипович.— Зв"язок із Володьою пропав десь 1978-го. Галя виїхала в Нижнєвартовськ, а Володя залишився в Уфі. За три місяці до повноліття Володі прийшло пісьмо в контору, мол, аліменти не беріть, син уже работаєт. І приписка від Галі, щоб я Володю не шукав і не тривожив.
Володимира розшукав син Довганя Юрій.
— Він у Сиктивкарі живе, військовий, а його жінка Люба — полковник податкової інспекції. У Люби подруга в міліції, то по своїх каналах і знайшли, — каже чоловік. — Володя колись у міліції працював, а зараз в Новому Уренгої монтажником. Перший раз подзвонив 25 липня. Антонівна на городі помідори вибирала. Тут Ромашка, онучок, гукає до телефону. Беру трубку, а звідти: "Папа, здравствуй!" У мене шок і мову відняло. Сказав, що після вахти приїде.
— Усі разом поїхали в сусіднє село Стражгород на весілля до родичів. Там було чоловік 120, уся рідня. Володя дивувався, думав, що він один, — каже Юрій.
— Як ще Володя тільки мав приїхати, ми совітувалися, що йому подарувати, — продовжує Соломія Довгань. — Рішили: кольца золоті. Бо ж не були в нього на весіллі. Коли приїхав, спитали, чи є в них з жінкою обручки. Сказав, що ні. То ми пішли в магазин, купили, а в церкві батюшка Володимир посвятив їх.
У Бориса Довганя 11 онуків і правнучка.
1 
1
Коментарі