Андрій Васькович, 50 років, мав бути діаспорним греко-католицьким священиком. Але став журналістом. Очолює благодійну організацію "Карітас-Україна". Вона допомагає ВІЛ-позитивним, опікується безпритульними дітьми.
— У мене було щасливе дитинство, — розповідає Андрій з виразним "діяшпорним" акцентом. — 1944-го батьки емігрували з України до Німеччини. Мій тато родом із Івано-Франківщини, був у підпіллі ОУН. Мама — з Перемишля, теж була в ОУН. Від першого чоловіка, Захара Шупера, мала троє дітей — Богдана, Романа й Христину. Коли він помер, мама одружилася з батьком. У них народився Юрко і я.
Зустрічав когось із відомих діячів еміграції?
— У Мюнхені до загибелі жив Степан Бандера. Батько з ним працював, був членом проводу ОУН. Я Бандеру не пам"ятаю. Кажуть, він міг гладити мене по голові, — сміється Васькович.
Батько займався "Українським видавництвом" і газетою "Шлях перемоги". Пізніше був деканом філософського факультету Українського Вільного університету. Мама спочатку працювала в газеті, а тоді пішла в лікарню адміністратором. Робота в українських установах не була прибутковою. Першу машину, "форд", батько купив лише на початку 60-х.
У 10 років Андрій поїхав до Риму. Вступив там до Української папської малої семінарії. Каже, вчився посередньо. Кілька разів вертався до Німеччини й знову їхав до Риму.
Першу машину батько купив лише на початку 60-х
— У 1975 році переїхав до Західного Берліна. Працював для фільмових компаній, набирав акторів. Пізніше очолив у Мюнхені газету "Шлях перемоги". До армії не пішов, бо не мав німецького громадянства. І брати мої не служили. Старший, Богдан, працював для фармацевтичної компанії, нині в Італії. Роман переклав німецькою "Історію України" Полонської-Василенко. Живе в Німеччині. Юрко — художник у Празі. А сестра Христина мешкає у Вашингтоні.
А батьки?
— Переїхали до Києва ще 1993-го. А в 1997 році батька дуже побили. Його знайшли в якомусь підвалі. Сказали — пограбування. Тепер він інвалід: не говорить, не рухається. Зараз батьки живуть у Львові.
Андрій уперше прилетів до Києва в жовтні 1990-го.
— Ледве поселився в готелі "Москва". Навпроти голодували студенти. Я підійшов, почав розповідати про націоналізм. Мене сприйняли за провокатора, хотіли побити.
Пригадує, як відвідав татову батьківщину.
— Ще в 90-х Зеновій Красівський, учасник руху опору, відвіз до батькового села. Красівський — із Витвиці, а батько — з сусідніх Розтічок. Побачив своїх двоюрідних сестер і братів. Ще й на весілля якогось родича потрапив. Потім поїхав до Львова, до материної сестри. Тітка Оля показала мені старе фото моєї сім"ї. Розпитує — де тут хто? Я кажу: оце — мама, Данко, Ромко... Тоді вона обняла мене. Її переслідували, в 60–70-х тягали до КДБ, — пояснює Андрій, прикурюючи цигарку.
1957, 21 березня — Андрій Васькович народився в Мюнхені в родині політемігрантів із України
1963 — пішов до школи
1981–1986 — навчався в Римі та Мюнхені
1975 — переїхав до Західного Берліна, працював для кінокомпаній
1987 — у Мюнхені очолив газету "Шлях перемоги"
1991 — переїхав до України
2003 — очолив благодійну організацію "Карітас-Україна"
4 
35413
Коментарі
1