56-річна Анна Калішенко сидить у Збаразькій колонії в Тернопільській області за торгівлю наркотиками. Провела за ґратами вже 8 років. До звільнення залишилося три з половиною. На помилування жінка не розраховує.
Молиться, щоб її дочекалася хвора 76-річна мати. У Анни Сулейманівни троє дітей, п"ять онуків. Каже, що з чоловіком Іваном прожили 40 років. Запевняє, він досі любить її, хоча на побачення у колонію приїжджав тільки раз. Нещодавно чоловік продав їхню квартиру в Миколаєві та переїхав до Кривого Рогу.
Питаю, чи не боїться залишитися без житла.
— Ви щось знаєте? Вас хтось прислав? — починає нервувати жінка. Потім заспокоюється. — Нічого, коли звільнюся, ми з ним розберемося.
Анна вийшла за Івана у неповних 16, відразу після закінчення восьмирічки. Він приїхав до родичів у Миколаїв. Там і побачив дівчину.
— За три дні вирішилася моя доля, — каже Калішенко.
До війни її батько жив у Одесі, був відомим мебельником-шпалерником Єльдманом. Коли гітлерівці захопили місто й почали розстрілювати євреїв, утік до Миколаєва, змінив прізвище.
— Я народилася тут, ми — цигани України. Чим відрізняється українська дитина від циганської? Тільки кольором волосся. Я молюся, щоб повернулися часи Брєжнева. При ньому нам добре було.
Каже, тоді брат і батько виготовляли меблі. Вона з двома сестрами та матір"ю торгувала на ринку. Ухиляється від питання, чи крала. На початку 90-х стала продавати одяг. Усе було добре, та молодший син Артур захворів на отит — запалення середнього вуха. Потрібна була операція. Тоді й почала збувати наркотики.
— Я все зробила, щоб мої діти мали все. І в 47 років сіла, — каже жінка.
Бабуся пережила дві війни, мала 19 дітей
Анна впевнена: п"ять кубиків "ширки" та "помічені" гроші підкинула сусідка, якій давно подобався її чоловік. Каже, відчувала, що спіймають.
— Нас тут годують добре — і чай солодкий, і салати, але краще б я їла з дітьми картоплю в мундирах, — зізнається Анна Сулейманівна.
Її бабуся — Єля Кемалова була відомою знахаркою. Пережила дві війни, мала 19 дітей. Лікувала молитвами, травами, зіллям, яйця викочувала, віск зливала. Ліків зовсім не знала.
— Хто з дітей не любить взимку бурульку льодяну посмоктати? — усміхається Анна. — А потім — ангіна. Бабця тоді розтирала шию камфорною олією й читала молитви. Вона такі біотоки в пальцях мала!
Жінці передався бабусин дар передбачення. Каже:— Зараз у мене в душі тумани й дощі, я відчуваю: вдома хтось помер, але мене не повідомили.
У тюрмі Анна найбільше скучає за кухнею.
— Халва в нас інша, ніж ваша. На повільному вогні треба розігрівати казан, насипати склянку цукру й мішати, поки повністю не розтане. Окремо на сковорідці піджарити борошно й висипати в масу. Влити склянку олії та трохи води. Швидко перемішати й додати соняшник, горішки, ізюм. Коли маса почне вистигати, перевернути та вилити халву у форму, — розповідає вона. — Я сиджу з 1999-го, вже й призабула трохи. Але якщо б зайшла на кухню, все одразу б згадала. На кухні треба фантазувати. А тут я не можу нормально попити чаю — ну, щоб не з кружки, а з піали. Попросила у дівчат пластмасову кришку та п"ю з неї, ніби з маленької тарілки. Кров — не вода, себе не зміниш.
Баба Аня, як кличуть її у тюремному загоні, не хоче говорити про життя в колонії. Каже лише, що харчування покращилося. Років п"ять тому взагалі не хотілося йти в їдальню. А потім ввели жетони. Приходиш, біля роздавальні кидаєш жетон, а на кухні відмічають, хто поїв. У кінці старша загону забирає всі жетони й роздає ув"язненим. На жетоні вказано особистий номер засудженої та загін. Тепер ніхто не відбере чужий обід. А раніше таке траплялося.
— Гроші тут не ходять, — каже Анна Сулейманівна. — Найкраща валюта — пачка чаю чи сигарети. А виміняти можна у того, хто тільки прийшов у зону.
1951, 20 серпня— народилася Анна Калішенко
1967 — видали заміж
1977 — народився син Богдан
1980 — народилася донька Рузанна
1984 — на світ з"явився Артур, заради якого почала продавати наркотики
1992 — стала приватним підприємцем і була вперше засуджена
1999 — засуджена вдруге за збут наркотиків
8 
35413
Коментарі