Андрій Крикля й Марія Падалка закохалися в пансіонаті для ветеранів

 

71-річна Марія Падалка та Андрій Крикля, 78 років, живуть у Черкаському пансіонаті для ветеранів війни. 1998-го від раку померла дружина Криклі Олександра. За рік пішов із життя чоловік Марії Іван. 2002-го удівці вирішили поєднати свої долі.

У їхній кімнаті на четвертому поверсі пансіонату багато ікон. На столі та тумбочці — букети зі штучних квітів. На одному ліжку — пірамідка з подушок. На другому відпочиває Андрій Степанович.

— К нам гости пришли, — підводиться.

На стінах — гітара балалайка, бандура й мандоліна.

— Це мого покійного чоловіка Івана, — розповідає Марія Петрівна. Говорить російською. — 40 років він був артистом. Я теж можу грати на балалайці, але не вмію настроїти інструмент.

Каже, довго жила в Росії.

— Народилася на Сумщині, в місті Путивль. 1937 року батьки виїхали до Росії, у Воронеж.

Розповідає, що вперше вийшла заміж у 22 роки, в Росії. Удруге — коли мала 50 років, в Україні.

— Коли приїхала з Росії, тулилася в двоюрідної сестри. Потім  працювала в зеленому господарстві, то отримала гуртожиток.

Перший шлюб у Марії Петрівни не склався.

— У 37 років народила від Анатолія доньку Олю, — згадує. — Я інвалід, маю хворе серце. Подумала: як помру, то хоч дитя залишиться. Народжувала з двома кисневими подушками.

Розказує, що, коли була вагітна, просила в Бога, аби донька мала гарні брови.

— А треба було, дурній, просити щастя да здоров"я. Брови гарними були, — Марія витирає сльози. — А життя пропало.

Донька Марії Петрівни померла в одинадцять років.

Жолуді разом збирали, на лавочці сиділи

— Мала понижену кислотність, часто блювала. Може, через те, що вагітною я дуже хотіла квашених яблук, але соромилася просити. Якось в Олі почалася сильна рвота, й зупинилося серце. Лікарі тричі запускали його, але марно.

Андрій Степанович гладить Марію по руці.

— Його синочка Віті не стало у 16 років, — говорить жінка.

— Ми жили в Петрушках під Корсунем, на Черкащині, — розказує чоловік. — Десятирічки в селі не було. Тому син ходив у десятий клас до Корсуня. Зимою жив на квартирі в жінчиного брата. Якось той поїхав на родіну, в Лисянський район. Вітя прийшов із товаришем, а в хаті холодно, їсти нічого. Він розтопив піч, підкинув угля, а він — зі снігом. Товариш порадив закрити задвижку, а сам пішов. Син так і зробив. Наступного дня Вітю знайшли мертвим. Лежав коло кроваті, рукою зім"яв покривало. А на столі — тарілка з кашею.

Каже, однокласники сина наполягли, аби могилу Віктора розкопали.

— Увесь десятий клас приїхав. Не вірили, що помер. Казали, вчаділий може ожити. Та Вітя лежав як поховали.

Згадує дружину Сашеньку, з якою жили душа в душу. 1998-го вона померла від раку.

— У пансіонат мені допомогла оформитися племінниця Лариса. Не хотів ні до кого йти. Уже нерви нікудишні. Щось ляпну. Кому воно  потрібне?

Зізнається, що попервах сумував за Петрушками.

— Щодня ходив по кілька кілометрів лісом навколо пансіонату, — веде далі. — Якось ногу скрутило, обняв дерево — думав, уже не дійду назад.

Чоловік має хату в Петрушках.

— Не зміг продати, — зітхає він. — Стоять і кращі, ніхто не купує.

Розказує, що недавно там оселилася багатодітна жінка:

— Діти невідомо від кого. У хаті стільки землі, що не видно пола. Меблі пропила. Половину садка на дрова порубала. Двір заріс бур"яном. Сільрада виплатила мені за хату 400 гривень.

Питаю, як зійшовся з Марією Петрівною.

— У пансіонаті є свиноферма, — ділиться він. — Жолуді разом збирали, на лавочці сиділи. Директор пансіонату Олександр Васильович зайшов і каже: "Ану, Андрію Степановичу, собирай свої вещі", — і завів мене до Марії.

Зазирає 55-річний директор пансіонату Олександр Чикало. Він трохи накульгує, сідає на ліжко Марії.

— Марія Степанівна розшиває ікони. Її роботи навіть у Києві виставляли, — хвалить жінку.

Господиня показує коробку зі своїм реманентом: нитками, голками, намистинами.

— Нещодавно привезли одну ікону рятувати, — розповідає. — Папір уже  зовсім рихлий. Обшию її різнокольоровою тканиною, прикрашу люрексом.

Уже біля ліфта директор розповідає, що за 18 років поєднав 15 пар. Усі жили щасливо.

1928, 30 травня — Андрій Крикля народився у селі Петрушки Корсунь-Шевченківського району Черкащини
1935, 4 грудня — Марія Відерникова народилася на хуторі Кривоносівка Путивльського району на Сумщині
1937 — батьки Марії виїхали до Росії, у Воронеж
1950 — Андрій одружився з односельчанкою Олександрою, працював у селі кіномеханіком
1951, 1 січня — народився син Віктор, який помер у 16 років
1957 — у Воронежі Марія побралася з електриком Анатолієм
1971, 7 жовтня — народила доньку Ольгу, яка померла в 11 років
1984 — Марія переїхала до сестри в Суми
1996 — одружилася з музикантом, інвалідом 2-ї групи Іваном Падалкою; оселилися в Черкаському пансіонаті ветеранів війни
1998 — пішла з життя дружина Андрія Олександра
1999 — помер чоловік Марії
2002, червень — Андрій Крикля й Марія Падалка створили родину

×