Робочий кабінет лялькаря 46-річного вінничанина Анатолія Молдавана розташований у підвалі будинку, сусіднього із ляльковим театром на вулиці Толстого. Стіни завішані газетними статтями в рамках. Окремо висить портрет чорнявої жінки. Це — Наталія, дружина Анатолія.
— У мене тут творчєский бардачок, — Анатолій похапцем прибирає залишки бутербродів та пляшку коньяку зі столу. — Колеги люблять зайти, поговорити. Молодь вечорами прибігає на посиденьки. А прибирати мені залишають.
Молдаван ховає пляшку в бар, який обладнав у ніші в стіні за дзеркалом. Залишки бутербродів кладе в комірчину, теж — у стіні. Світло автоматично вмикається, коли відкриваються дверцята.
— Щоби робити ляльки для театру, необхідно бути майстром на всі руки, — бере одну із заготовок. — Я лінуюся переробляти своїх ляльок, тому роблю їх так, щоб не довелося ремонтувати.
У двері стукають. Анатолій не встає — відкриває важелем.
— Я сама ледача людина в світі, тому все має бути під рукою, — не встаючи, відкриває кватирку у верхній частині вікна. — Я можу так увімкнути світло, відкрити чи закрити двері не встаючи.
Крутить у руках заготовку голови кота.
Я сама ледача людина в світі
— Колись відкрив ляльку, яку ще мій попередник робив. Усі основні механізми знаходяться в голові. Бачу я там записочку від того майстра: коротко схему ляльки намалював, як усунути поломки. І я собі так вирішив робити. У голові кожної ляльки записочки своїм наступникам лишаю. В одну поклав цілий лист. Написав, як живемо, ремонту кілька років не бачили, хто директор і які працюють актори. Іншій ляльці просто смішними картинками середину голови обклеїв. Хтось відкриє — усміхнеться.
Майстер дістає кілька металевих заготовок із пружинами — гапідів. Каже, що для кожного актора готує індивідуальну ляльку.
— Головне в ляльці — актор. Запрошую актора, щоби він потримав механізм у руці, сказав, що йому зручно, а що ні. Бо на сцені треба думати про гру, а не як пальцем до пружини з очима дістати. Я сам хотів актором бути. Але в дитинстві, коли мені лялькового кота на ниточках подарували, розібрав його. Видно, така вже в мене доля — ляльки збирати.
Відкидається на спинку старого скрипучого стільця.
— Про мого дідуся, теж Анатолія Молдавана, вся Вінниця знала. Він відомий актор театру Садовського був. Раніше телевізорів не було, то люди в театр ходили. Я там завдяки діду всі дірки знав, на всі постановки ходив.
Стукає по столу олівцем. Від руху руки вправо автоматично вмикається паяльник. Анатолій вимикає його.
— У першому класі вчився разом із Валерою Дятловим. Він нині себе називає Лері Вінн (співак. — "ГПУ"). Мені смішно, коли він в інтерв"ю каже, що йому 35 років. Ми ж із одного року з ним! У першому класі придумали залізати на класну дошку й на дівчат скакати. Коли вчитель зайшов, тільки Валеру спіймав. Заставив його цілий урок на тій дошці просидіти.
1962, 11 лютого — Анатолій Молдаван народився у Вінниці в родині художника
1972 — розібрав першу іграшку-маріонетку
1981 — одружився з Наталею Давидюк, старшою на рік
1982 — народилася донька Юля, просидів із нею сім місяців удома
1986 — на світ з"явилася донька Тетяна
1988 — працює лялькарем у Вінницькому театрі ляльок
2 
35413
Коментарі
1