24 рази оперували 13-річну Анастасію Овчар. Вона врятувала від вогню сестру, але обгоріла на 80%.
Трагедія сталася 15 березня 2005 року в селі Воронцівка Куп'янського району Харківщини. Батько Анастасії працював у колгоспі, мати поїхала в райцентр отримувати декретні гроші на меншу дочку. Анастасія підкидала дрова у грубу. Коли відчинила дверцята, вугілля висипалося їй на коліна. Червона синтетична сукня зайнялася за секунду. Дитина побігла у сусідню кімнату. Там спала сестра 2-річна Людмила. Загорнула малу в ковдру і потягнула до сусідки, яка викликала "швидку". У старшої дитини вціліли лише обличчя та п'яти. Її прооперували в Харкові, а потім доставили літаком до американської клініки "Шрайнерс Госпіталь". Три місяці вона не могла ходити, їла через трубочку.
— Не знаю, чи Настя в школі, — кажуть телефоном у столичній гімназії, де зараз навчається дитина. — Вона часто літає до Америки лікуватися. Але приїжджайте, запитаєте 8-А.
Потрапляємо на урок англійської. Анастасія виходить із класу в нарядній блузці з перламутровими ґудзиками. Запитую, як почувається.
— Нормально, — відповідає ледь чутно, мне край блузки. — Уколів кілька місяців не роблять, і це — щастя. Раніше щодня лікарі кололи у живіт. Я росту, а обпечена шкіра — ні. Вона болить і свербить. Стару шкіру зрізають лазером. Замість неї пересаджують нову. Перед операцією одягають маску, а в неї запускають наркоз. Він має різні запахи — полуничний, ванільний, банановий. Я завжди вибираю полуничний, бо дуже люблю ягоди.
У Бостоні під час останньої поїздки влітку цього року Анастасія була два місяці.
— Жили в американців українського походження Галини і Володимира Чмирьових. Познайомилися з ними через священика отця Ярослава. У них такий будинок! Якщо зібрати всі хати нашого хутора й поставити в рядок, ото такий великий. Галя і Володя подарували мені велосипед. Його до Києва привезли. У Борисполі мене мала зустрічати хрещена Ніна Іванівна (Ніна Карпачова, колишня уповноважена Верховної Ради з прав людини. — "ГПУ"). Але вона поїхала у відрядження і прислала свого водія з помічником, молодим чоловіком. Він подарував мені й мамі по букету ромашок, відвіз додому.
Ніна Карпачова стала хрещеною Анастасії 2005-го у церкві в Феофанії. Священик дозволив охрестити дитину вдруге, коли вона вижила.
Трикімнатну квартиру в київському районі Дарниця родина Овчарів купила за пожертви українців.
— Коли нам документи на квартиру оформлювали, я в Америці була. Операції робили на животі та руці. Тато із сестрою жив у готелі "Братислава". Мама поїхала зі мною, в неї з ніг брали шкіру для моїх пересадок. Шкіра після пересадки наростає швидко, але має фіолетовий колір. Тільки через деякий час стає, як у всіх. Потім мені оперували тільки ноги. Ліва сильніше обгоріла, у діаметрі 15 сантиметрів, права постраждала менше, тому має 25 сантиметрів. Під час наступної операції лікарі відкачають жир з однієї ноги в другу, і тоді матиму однакові ніжки.
Анастасія літає до Бостона з матір'ю, а батько лишається з Людмилою.
— Сестричці зараз 9 років. Вчиться в цій же гімназії, тільки в сусідньому корпусі. Оцінки маємо однакові, хоча зі мною займається після уроків мама, а з Людою — тато. А він у нас найрозумніший.
Я хочу поступити в університет і стати лікарем-комбустіологом — пересаджувати шкіру. Мрію вчитися в Гарварді, а потім піти на стажування у мою клініку "Шрайнерс". Тому вчу німецьку, англійську, французьку.
2 
35413
Коментарі
1