Американка Наомі Умань, 45 років, живе на вулиці Шевченка в селі Легедзиному Тальнівського району Черкащини. Два роки тому вона перебралася сюди з Лос-Анджелеса. Американські друзі купили для неї хату колишньої вчительки Марії Козинець. Жінка померла кілька років тому.

За кордоном Наомі має два будинки — у Мехіко та Лос-Анджелесі. Вона режисер-документаліст. Її роботи здобули чимало нагород.

У найбільшій кімнаті на столі стоять ноутбук, мікрофон і півлітрова банка з цукром. На переніссі Наомі дві кульки — пірсинг. Біля господині вмощується Тату — собака мексиканської породи чівала.

— Я решила приехать сюда после того, как делала кино про мексиканские эмигранты. Друзья в Америке спрашивали: "Как ты можешь делать филм, если не знаешь жизни эмигрантов?", — розповідає жінка.

Пояснює, що 1906-го її прадід і прабаба емігрували з України до Америки. У Нью-Йорку чиновники поцікавились їхнім прізвищем. Баба думала, що питають, звідки вони родом. "Умань", — відповіла вона. Так предки Наомі стали Уманями.

У сільській хаті на Черкащині американка оселилася 1 лютого 2006-го. Перед цим вивчила російську мову: думала, що нею спілкуються в Україні.

— Першого дня розплакалася. Мене ніхто не розумів, і я не розуміла нікого. На другий день до мене зійшлося півсела. Принесли молоко, хліб, сякі-такі меблі. Навчили топити в грубі й садити город. Усі посіяли люцерну, і я посіяла. Я не розуміла, що це таке. Потом люцерну забрала сусідка. У нєйо бил болшой свин, — розповідає Наомі.

До американки почали ходити п"яниці — позичали по 5 грн. Наомі нікому не відмовляла.

— Одна жінка прийшла о 5-й ранку. Стукала у вікно й просила 50 гривень. Я їй сказала: "Ты божевил!". Тоді вона попросила 20. Я ей сказал: "Пошёл вон", — розповідає режисерка.

Устає з-за столу і йде на кухню. Там закипів чайник. Наомі закочує рукави, наливає в чашки окропу. На руках у неї татуювання — восьминіг, який щупальцями обкрутив тіло.

— Робила це тату 9 місяців. Сильно боліло! Хотіла, чтоб хтось меня обнимал. В Америці тату — не такой нельзя, как здесь, — пояснює жінка.

Друзі з Америки більше місяця в Легедзиному не витримують

Згадує, що має вино. Приносить пляшку грузинського "Сапераві". Наливає у гранчасті чарки. Сама майже не п"є. Розповідає, що друзі з Америки більше місяця в Легедзиному не витримують. Останнім у листопаді приїздив Джоел із Лос-Анджелеса, пробув два тижні. Наомі вдягала його в шубу-московку. Таку носили старі баби в Україні років 20 тому. Узимку жінка вдягає плюшку вчительки Марії Козинець. Через це незнайомі вважають її циганкою чи бомжем. У плюшці їздить в американський Фулбрайтівський фонд, що на Європейській площі в Києві. Там Наомі має офіс. Якось прибиральниця не пустила її до туалету.

Жінка приносить із веранди масло та шоколадку. Каже, що не зберігає продукти в погребі, бо боїться ями. Додає, що в Америці такого немає.

Розказує, що до 30 років не могла знайти місця в житті. Два роки працювала кухаркою. Потім відкрила ресторан у Нью-Йорку. Та невдовзі продала свою частку й поїхала до Іспанії. За рік вступила до Колумбійського університету, вивчала історію Середніх віків. Згодом почала знімати документальне кіно. Найбільший успіх мала її стрічка"Лєче" (з іспанської — "молоко") — про бідних мексиканців-пастухів. Їхні корови худі й голодні, бо довкола лише пустеля та кактуси.

— Легедзинські бабусі сплескували руками, коли дивилися на них, — каже Наомі.

У Мексиці режисерка вийшла заміж за пастуха. На запитання про його ім"я відповідає: "Это не важно". Мешкали вони в автомобілі. Коли чоловік запропонував народити дітей, розлучилася з ним.

Із аматором Владиславом Чабанюком Наомі зніматиме фільм про робітників легедзинської цегельні. Хоче порівняти їх із прадавніми трипільцями, які теж випікали цеглу.

Прощаючись, показує свою хату. На кухні розписані стіни. Зображення фотографувала в Софійському соборі, потім за ними розмалювала помешкання. У спальні високе панцирне ліжко. На ньому складені подушки. Спить Наомі на підлозі, підмощуючи матраци. В українській хаті американка збирається прожити до кінця життя.

1962, 11 листопада — Наомі Умань народилася в м. Фріпорт, штат Нью-Йорк, США
1980 — закінчила школу
1983 — відкрила ресторан у Нью-Йорку
1993 — почала знімати кіно
1998 — створила документальний фільм "Лєче"
1999 — вийшла заміж і розлучилася
2006, 1 лютого — приїхала в Україну

×