— За все життя ні копійки не виграла. А оце відкрила у п'ятницю газету і бачу своє прізвище. Ну, думаю, у Києві багато Ткачів, може, то хтось інший, — розповідає Алла Ткач, 72 роки. Передплатила "Газету по-українськи" на 2014 рік та виграла 250 грн за результатом акції "Отримай подарунок — березень".
Зустрічає на порозі двокімнатної квартири на столичній Русанівці. Жінка невисока на зріст. На пальцях — срібні каблучки.
— Останні чотири місяці плачу через Майдан. Шкода невинних дітей. Воно навіть малечу не народило, коріння не пустило, а мусило померти, — запрошує до великої кімнати. На стінах висять ікони у вишитих рушниках. На столі — кілька вазонів. — Вирощую фіалки. Маю понад 20 сортів. Люблю вишивати хрестиком і в'язати крючком. Маю вишиванку. І своїм дітям та онукам теж вишила.
Алла Ткач народилася у російському містечку Гарі Свердловської області. Батька військового направили туди з матір'ю під час Другої світової війни. Доти жили у селі Військове Поліського району на Київщині. Згодом, після смерті батька, повернулися. У 17 років переїхала до Києва. Працювала на Дарницькому шовковому комбінаті. Закінчила Русанівське педагогічне училище.
— Отримую пенсію, але досі працюю на півставки вихователькою у дитячому садочку. Діти заряджають. Тому така енергійна, — сміється. — Часом переглядаю альбом із садочку. Хто був хорошою дитиною — зараз і не вітаються, а бешкетники пам'ятають, от з ювілеєм вітали.
"Газету по-українськи" жінка передплачує від перших номерів.
— Колись приїхала до мене племінниця з Білої Церкви. Привезла яйця, замотані в газету. Я розгорнула, почитала, сподобалася. Склеїла оці шматки і листоноші показала: Ніна, хочу цю газету. Виписую п'ятничний номер. Люблю новини та всякі життєві побрехеньки.
Чоловік Алли Василівни помер 1992-го після паралічу. Разом виховали доньку Світлану та сина Василя. Має четверо онуків.
8 
35413
Коментарі