У столичному палаці "Україна" пройшов концерт російських співаків Леоніда Агутіна, 38 років, та Анжеліки Варум, 37 років.

О сьомій вечора вільних місць у залі немає. Школярки в перших рядах вигукують по складах: "Ва-рум", але сцена залишається порожньою. За лаштунки пробирається жінка в зеленому брючному костюмі зі значком адміністратора. У руках вона тримає повну миску полуниць.

— Це капець! — сердито розповідає жінка російською. — Цій зірці забаглося полуниць з українських городів. Послали кур"єра на Володимирський ринок, але там лишилася тільки пом"ята ягода. Купили у "Фуршеті". Сподіваюся, тепер вони погодяться виступати, бо ж глядачі вже злющі.

Адміністраторка розповідає, що стіл для російських зірок накрили за лаштунками.

— Там бутерброди з ікрою, сиром, апельсини, ананас, банани. Анжеліка на них і не глянула. Одразу запитала про полуницю. Вона розповіла, що коли жила у Львові, з настанням літа на сніданок їй давали лише полуницю. Тепер, бачте, в неї ностальгія, а нам бігай — шукай.

За лаштунками Анжеліка Варум у короткій фіолетовій сукні з відкритою спиною сидить на краєчку крісла і десертною ложечкою їсть полуниці. З"їдає три і відсовує миску вбік.

— Солнышко, я поплыл? — питає Агутін.

— Плыви, рыбка, — манірно опускає підборіддя на руку Анжеліка.

Агутін виконує пісню "Половина сердца", повертається за лаштунки з букетом білих ромашок. Умощується в крісло і куштує недоїдену дружиною полуницю.

— Інколи мені дуже хочеться посваритися з Лікою, — зізнається співак. — Гадаю, сім"я, в якій двоє голосно з"ясовують стосунки, б"ють посуд і скандалять, протримається довше, ніж та, де все тихо-мирно. Я взагалі конфліктний, заводжусь з півоберта. Сварки починаю я. Буває, думаю: так, щось давно не лаялися, і придумую, щось "етаке".

"Етаке" в розумінні Агутіна означає напитися без Анжеліки. Або вимкнути мобільний і всю ніч грати в більярд із друзями, а заявитися під ранок.

Ви — в такому короткому. Вам не соромно?

— Це я роблю для того, щоб не стати для коханої прочитаною книгою. Треба ж чимось дивувати. А взагалі ми ідеальна пара, — бере Леонід зі столу склянку з мінеральною водою. — Бо Варум уміє доглядати за своїм тілом і за мною. Стежить, аби речі сиділи на мені. Свариться, якщо наберу зайвий кілограм й інколи змушує качати прес. Ми, чоловіки, — жалюгідні істоти. Якщо чогось і досягаємо в житті, то завдяки жінці.

Зі сцени повертається Анжеліка з жовтими герберами й білим іграшковим пуделем.

— На концертах дарують що завгодно, — каже вона. —  У Львові принесли два підсвічники й кришталевого лебедя. Ще дарували шоколад і кактуси. А до чоловіка якось після виступу підійшла школярка і простягнула свій щоденник.

Анжеліка каже, що в дитинстві мала схожого пуделя:

— Тато подарував на день народження. Я його вигулювала, купала, підстригала. Але він утік. Я писала об"яви, в яких просила повернути пса за винагороду, й розклеювала на під"їздах. Але він так і не знайшовся.

На гастролі до Києва Анжеліка привезла 20 суконь. Говорить: це більше, ніж нарядів у Агутіна. Улюблений сценічний костюм співачки — короткі червоні шорти та блуза.

— Якось у цих коротеньких шортитках співала у Львові на концерті. На сцену вийшла дарувати квіти донька моєї однокласниці й тихо запитала: "У третьому ряду сидить ваш класний керівник Ельвіра Михайлівна, а ви — в такому короткому. Вам не соромно?".

Я відповіла, що ні, бо маю гарні ноги. В школі теж носила все коротке, зумисне підшивала шкільну форму. За це вчительки на мене сварилися.

Після фінальної пісні "Граница" за Агутіним біжить 7-річна дівчинка з букетом рожевих троянд. Посеред залу вона зупиняється і гучно співає: "Сделай глоток крепкого чая".

Агутін повертається, бере букет. На весь зал радить батькам здати дитину до музичної школи:

— І голос є, і сміливість, а це в шоу-бізнесі — головне.

×