30 років тому Іван Сиволап посадив дендропарк у селі Васютинці Чорнобаївського району на Черкащині. Доньки скаржаться, що сільрада рідко згадує про заслуги їхнього батька, якому нині 95 років.

— Дід сам живе, не хоче ні до кого переїжджати. Ми на вихідних йому допомагаємо. Щодня приходить донька Рая, їсти готує, — розповідає 19-річна онука Івана Сиволапа — Яна.

Господар сидить на ліжку, складає старі номери газети "Сільські вісті". Донька Валентина, 50 років, замішує тісто.

— Батько газетами живе. Щодня читає. Боїться на старості втратити розум. Досі дроби пам"ятає, — каже Валентина.

Розповідає, що батько народився в багатодітній родині. Після 7 класу вчителював, заочно навчався в педагогічному технікумі.

Коли Іванові Сиволапу було 20 років, він проводив лікнеп у Журбиному хуторі, що поряд із Першотравневим. Квартирував у родині Гуржіїв. Познайомився з їхньою 17-річною донькою Євдокією, почав жити з нею. У них народилося троє дітей: син Василь, доньки Раїса та Валентина. Дружина Сиволапа працювала кухаркою у шкільній їдальні.

— У Васютинці батьки переїхали 1932-го. Тато викладав у школі біологію і трудове навчання. Був строгий, але діти його любили. На базарі мене досі перестрівають його учні, яким по 70 років. Розпитують, — приєднується до розмови 63-річна Раїса Іванівна.

2000-го помер син Івана Пилиповича — Василь, йому було 65. А за два роки пішла з життя і дружина.

Тепер я переповідаю йому сільські плітки

— Мама часто хворіла, була гіпертоніком. В останні роки не ходила. Батько її доглядав, розповідав сільські плітки, — говорить Раїса Іванівна. — Зараз я йому останні новини переповідаю.

Раїса живе у Васютинцях, Валентина — у Черкасах. Сиволап має п"ятьох онуків і чотирьох правнуків.

Господар сідає на диван. Чекає, доки онука чи доньки скажуть йому, навіщо я прийшла.

— Про дендропарк, діду, розкажіть, — кричить йому на вухо Яна. — Як ви його посадили?

— Я усім у селі дерева щепив. Коли пішов на пенсію, якраз построїли нову контору. Довкола було багато вільної землі. Голова попросив щось посадити. Я розбив дендропарк, — згадує господар.

Каже, усі відпустки витрачав на пошуки екзотичних рослин — зокрема, лікарських.

— Ялівець, приміром, убиває віруси. Набрався грипу, подихаєш ним — і вже здоровий. Я зрізаю собі гілочки, ставлю на столі. Читаю газету, дихаю і не болію, — продовжує Іван Сиволап.

— Мама ревнувала його до парку. Але терпіла, бо такого хазяїна, як батько, у селі більше не було. Сам спорудив будинок, пасіку тримав, — пояснює Раїса. — Тата кликали працювати в Черкаси, до райцентру. Міг би озолотить нас, якби торгував рідкісними рослинами. Але гроші його не інтересували. Казав, що й пенсії вистачить.

Доньки додають, що славу за дендропарк сільська влада привласнила собі. А про батька ніхто не згадує.

— Не розумію, чого його дочки на нас ображаються. Ми Івана Пилиповича в школу, до райцентру на семінар запрошували. Улітку із днем народження вітали, привезли подарунки, — каже завідувачка дендропарку Ольга Радько, 48 років. — Не щодня ж до нього ходити.

1912, 28 серпня — Іван Сиволап народився у с. Троїцьке Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Першотравневе Чорнобаївського р-ну)
1932 — одружився з Євдокією Гуржій
1935, 12 червня — з"явився на світ син Василь
1940 — закінчив Золотоніський педагогічний технікум
1943 — пішов на фронт, був двічі поранений
1944, 1 квітня — народилася донька Рая
1945 — вчитель біології у школі
1958, 6 січня — з"явилася на світ донька Валентина
1972 — вийшов на пенсію
1977 — посадив у с. Васютинці Чорнобаївського р-ну дендропарк
2000 — помер син Василь, за два роки — дружина
2007 — на 95-річчя в гості з"їхалася вся родина

×