60 Іванів Івановичів Полюховичів живуть у селі Серники на Рівненщини

 

Директором вінницької школи №5 працює Віцентина Мотрич, 61 рік. Учні називають її Вітою Вікторівною.

— Мене так мама назвала, — розповідає. — Їй дуже подобалася вчителька молодших класів Віцентина Михайлівна, яка працювала у нашому селі Лозна Хмільницького району. Вона постійно ходила повз нашу хату на роботу. Завжди віталася з мамою. Як зараз її бачу: маленька, худенька, привітна.

Віцентина Вікторівна частково повторила долю своєї тезки — теж стала вчителькою молодших класів.

— Паспорт мені два рази виписували. Приходжу забирати, а він виписаний на Валентину. Кажу, це не мій, переписуйте. Коли випускалася з училища у додатку до диплома в імені замість літери "і" написали "а", вийшла Вацентина. Теж переписували. З тих пір в усіх установах прошу звернути увагу на ім'я, диктую по складах. Якщо хтось телефонує на роботу і просить Віцентину, а не Віту Вікторівну, точно знаю — це начальство.

Два роки тому Віцентина Мотрич отримала листи з Канади, Італії та Іспанії з поясненням значення її імені:

— В одній із газет вийшла стаття про мене. На питання кореспондентки про походження мого імені, я відповіла, що не знаю  значення. За півроку на школу почали приходити листи. Писали українці з діаспори. Виявилося, моє ім'я близьке до італійського Вінченсо, Вінченцо, Віцентіно. Означає "перемога". В Італії такі імена дуже поширені.

Рідні називають її також Вітою. Так само записують у церкві.

— Один з моїх учнів — священник. Колись спеціально в нього запитала: як записуватися у церкві, коли подаєш записку "за здравіє" чи сорокоуст. Він сказав, що Віцентина — не християнське ім'я, тому пишуся Вітою. В молодості хотіла змінити ім'я на Мирославу. Подобалося тим, що має глибоке слов'янське коріння. Але не змогла. Сказали, що міняти ім'я гріх. Як мати назвала, так має і бути.

— Священник за щось образився на мого діда по татовій лінії і дав його дітям дуже дивні імена, — розповідає Тетяна Колядинська із Дніпропетровська.

— Коли народилася донька, нарік при хрещенні її Олімпіадою. А коли прийшли хрестити сина, назвав Олемподистом. Хресні батьки, доки дійшли додому, забули по дорозі те ім'я. А як згадали, то ніяк вимовити не могли. Тому мого тата до 14 років звали просто дитиною. Коли він в училище пішов, там учитель порадив йому назватися Олексієм. У 20 років тато познайомився з мамою. Запропонував одружитися. Коли в загсі її запитали, чи згодна вийти заміж за Олемподиста, вона злякалася. Сказала, що такого не знає і що має з Олексієм розписатися. Тато її заспокоїв. Сказав, що це його так по документах звати.

У родині Апостолів із Ніжина на Чернігівщині чоловіків називають іменами апостолів Ісуса Христа.

— Ім'я подобається, але в житті воно мені не допомагає, — говорить 36-річний Андрій Апостол. — В нашій родині багато чоловіків імена апостолів носили. Діда мого звали Павло, його брата Іван, був у роду Петро. Свого сина я Ярославом назвав.

×