У сім"ї інвалідів 37-річної Галини Миронюк та 35-річного Миколи Яцкова четверо здорових дітей. Живуть вони в селі Українка Літинського району на Вінниччині. Батьки не чують і не можуть говорити, тому старша донька Маша, 15 років, виховує менших.
— Це хата маминої куми. Вона з чоловіком розійшлася і в батьків живе. Дозволила нам тут пожити, — проводить до маленької веранди Маша. — Але скоро вона збирається сюди повертатися. Нам треба нове житло шукати. У бабці мамина сестра з дітьми живе. Ми всі там не помістимося.
Дівчина запрошує до маленької кімнати. Надворі ще не холодно, але в хаті натоплена груба.
— Каті всього 9 місяців. Їй не можна мерзнути, бо заболіє, — пояснює Маша.
З іншої кімнати виходить Галина Миронюк. На руках несе Катю. Доросла донька й мати обмінюються жестами. Сідають обидві на ліжко під вікном.
— Мама каже, що в неї у Вінниці не було квартири, — перекладає Маша. — Доки працювала швеєю в обществі глухонімих, мала ліжко в гуртожитку. Воно там і зараз є, тільки ж ми на одному ліжку всі не помістимося.
Маша до семи років жила з бабусею і маминою сестрою Ольгою. Розмовляти її вчила тітка.
— Як сестричка Діана народилася, я в третьому класі була, — розповідає дівчина. — Вона вночі плаче, а мама не чує. Я вставала і несла її мамі. А то й сама пельонки міняла. Давид з"явився на світ, коли я в шостому класі була. Тоже з ним не висипалася. Вони ж усі вночі люблять поїсти, а деколи й не раз.
До хати вскакують 5-річна Діана та 3-річний Давид. Обоє важко дихають від бігу та сміху.
— Ми їхали на велосипеді, і я впав, — Давид супроводжує розповідь жестами, щоб зрозуміла мати.
Галина хитає головою і жестами запитує, чи не забився.
Доки працювала швеєю в товаристві глухонімих, мала ліжко в гуртожитку
До хати заходить глава родини Микола Яцков. Чоловік теж глухонімий. Подружжя живе у цивільному шлюбі. Познайомилися вони в товаристві глухонімих. Микола приїхав до Вінниці з Хмельницького в пошуках роботи.
— Микола хоче знайти роботу, але щось не получається, — перекладає жести вітчима Маша. — Живемо лише на допомогу на дітей, це 300–400 гривень.
Троє менших Галининих дітей — від Миколи.
— Хто мій батько — не знаю. Вони не розписані були й розійшлися, навєрно, ще до мого народження, — кладе лікті на коліна, а голову на долоні Маша.
Маленька Катя на руках у матері починає плакати. Галина не помічає цього. Діана смикає її за рукав і крутить кулачками біля очей, показуючи на сестру.
— Я в цьому році дев"ятий клас кінчаю, хочу в Вінницю поступати. Мама просить, аби я швидше на роботу пішла. Але ж я ніякої професії не маю, — зітхає Маша.
У малій кімнаті зібралося шестеро осіб. Микола показує, що надворі світить сонце й гарна погода. Руками зображає коло, що зменшується навколо нього, і давить долонею на груди.
— Він каже, що хата мала, дихати нічим. Мама з Діаною, Катею та Давидом на великому ліжку в тій кімнаті сплять. Микола — тут, — Маша показує на ліжко. — А я собі куточок ширмою відгородила.
Давид вибігає надвір, зупиняється біля загородженого садка.
— Там півень б"ється, — він залізає на дерев"яний паркан. — На мене налітає і кусає!
Діана виходить у старій рожевій курточці. Вона не задоволена своїм виглядом. Маша знімає куртку, вивертає хутром догори й одягає імпровізований кожух на сестру. Та вдоволено ходить подвір"ям.
— Ми рідко нові вєщі купуємо, — дивиться на сестру Маша. — У Миколи роботи немає, а мама ще в декреті.
1970, 13 лютого — у с. Українка Літинського району Вінницької області народилася глухоніма Галина Миронюк
1972, 19 липня — у Хмельницькому з"явився на світ глухонімий Микола Яцков
1985 — Галина влаштувалася швачкою на підприємстві глухонімих у Вінниці
1992 — познайомилася з першим чоловіком Миколою; народила Марію
2001 — зустріла Миколу Яцкова
2002 — народилася донька Діана; родина переїхала до рідного села Галини
2004 — з"явився на світ Давид; за два роки — Катерина
2 
35413
Коментарі
1