четвер, 19 листопада 2020 12:45

Жінка трактором повалила стародавній млин і порізала на дрова

Козаки-характерники вміли говорити під водою

Дід Юхим і батько розповідали про козацькі звитяги. Казали, справжнє наше прізвище – Сердюк. Із турецької означає "відчайдух". Сердюки входили в гетьманську гвардію, брали участь у воєнних походах.

Створив історико-туристичну секцію для школярів "Ентузіаст". Разом із дітьми бували в походах, спілкувалися зі старожилами.

У селах було багато старих хат і клунь. Ці пам'ятки народної архітектури руйнувалися. Виникла ідея музею. Директор Львівського музею архітектури й побуту Архип Данилюк підтримав задум. Подарував журнал "Скансен", де розповідалося про етносела у Скандинавських країнах. Я надихнувся – хотів реанімувати поліські хати, відтворити давню атмосферу, аби в них топилося, варилося і люди могли зануритися в історію краю й відпочити від міської суєти.

Автор: фото надав Олександр СЕРЕДЮК
  100-річний вітряк стоїть у музеї просто неба ”Козацький зимівник” на території Рокинівського дендропарку на Рівненщині. Сюди його привезли із села Четверня Маневицького району Волинської області
100-річний вітряк стоїть у музеї просто неба ”Козацький зимівник” на території Рокинівського дендропарку на Рівненщині. Сюди його привезли із села Четверня Маневицького району Волинської області

Одним Із перших і найцінніших експонатів став вітряний млин із села Четверня Маневицького району на Волині. Тамтешній голова колгоспу допоміг технікою та людьми, щоб перевезти його. Але ми не уявляли, як приступити до демонтажу. Вітряку понад 100 років, 6-метрові бруси скріплені дерев'яними тиблями. Працювали обережно й неквапливо. Біля млина звели наметове містечко. Робили креслення, кожну вцілілу дошку нумерували. Коли взялися за перевезення колеса з валом, довелося стояти на кузові й підіймати жердиною дроти електропередач, аби не зачепити.

Експерти кажуть, цей вітряк – найбільший в Україні. Заввишки з триповерхівку, розмах крил – 18 метрів. Щоб скласти останній ярус, ставили колоди, на які виїжджав автомобільний кран.

У селі Липне Ківерцівського району запримітив ще один старовинний вітряк голландського типу. Там була розкішна система гігантських дерев'яних шестерень. Викупив млин у місцевої жінки, але одразу перевезти не міг – не вистачало грошей. Сестра колишньої власниці повалила вітряк трактором і порізала на дрова. Мені хотілося вити совою. Було боляче, що так безглуздо зникає історична спадщина.

Після проголошення незалежності України відкрив справу. Возив у Польщу на продаж шифер і руберойд. На виручені гроші створював скансен. Дружина дорікала, що знайомі взяли земельні ділянки і будують хати, а я про музей думаю. Та потім стала моєю найпершою помічницею.

На території Рокинівського дендропарку виростало старовинне волинське село. Перевезли курну хату і дводільну поліську, кузню, клуні, льох, хлів, дровітню. Переміщення цих споруд має чітку методику – заміри, креслення, нумерація. В іншому місці все складають докупи, як конструктор.

Неймовірно спостерігати, як у людей у нашому музеї пробуджуються гени. Згадують дитинство, дідову хату, бабині страви, пісні, які чули малими.

На екскурсію приїхали голови обласних федерацій із карате. Серед них був японський каратист Масахіко Танака. У залі української символіки побачив картину козака зі списом. Став на коліно та вклонився образу, як іконі. Запала тиша. Оговтавшись, я запитав, що означає цей жест. "У Японії, хто займається східними єдиноборствами, вивчають бойове мистецтво козаків. Схиляємо голови перед мужністю ваших самураїв". Мене це вразило. Ким же насправді були українські козаки, що їм кланяються світила східних єдиноборств?

Відклав майже дописану дисертацію про сільськогосподарські знаряддя західного Полісся і почав вивчати історію козацтва. Першу книжку про козаків назвав "Лицарі Сонця". На її основі захистив дисертацію на звання доктора філософії в галузі історії. Козаки були найкращими професійними вояками.

У радянські часи козацтво показували викривлено. Обурює, коли чую пісню "Їхали козаки із Дону додому, підманули Галю – забрали з собою". Хіба могли вони так знущатися з дівчини – прив'язати до сосни й підпалити? Вони рятували дівчат, відбивали в турків, татар, поляків, із полону визволяли. Виявляється, люди співали про хозарів, які справді їхали з Дону. А в 1930-х "краснознамьонний" хор імені Александрова (ансамбль пісні й танцю радянської армії – центральний художній колектив Збройних сил СРСР, а зараз – Росії. – Країна) переробив цю пісню. Це ідеологічна війна. Як чую цю композицію на якомусь святі, то видираю з рук виконавців мікрофони. Закликаю людей думати й аналізувати.

Президент Міжнародної федерації бойового гопака Володимир Пилат відродив козацьке бойове мистецтво – гопак. У 58 років я почав їздити на семінари з бойового гопака з 25-річними хлопцями і не мав жодних поблажок. Отримав сертифікат інструктора, організував у Луцьку і в селі Садів дві секції для дітей і підлітків. За 15 років вишколив понад півтори тисячі дітей. Вивчають історію України та козацтва, українську міфологію, козацьку медицину, прийоми рукопашного бою, навички верхової їзди, навчаються володіти холодною та вогнепальною зброєю.

Автор: фото надав Олександр СЕРЕДЮК
  Олександр СЕРЕДЮК, 70 років, історик, філософ. Народився 21 жовтня 1950-го в місті Гайсин на Вінниччині. Батько працював слюсарем, мати – домогосподарка. Обоє були учасниками Другої світової війни. Закінчив Ладижинський технікум механізації. Два роки служив у морській авіації Балтійського й Тихоокеанського флотів. ”Після армії військовим ешелоном із Владивостока до Свердловська їхав два тижні. Рідним хотів зробити сюрприз, тому не писав. Приїжджаю, а вдома нікого – мати подалася в Івано-Франківськ до сестри, батько пішов до рідних. Відтоді завжди попереджаю про візит”. Працював бригадиром рай­об’єднання ”Сільгосптехніка” в Гайсині. 1972 року вступив на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Був науковцем у Волинському краєзнавчому музеї, старшим науковим працівником відділу інформації і пропаганди обласної дослідної станції в селищі Рокині Луцького району. 1989-го почав будувати музей-скансен – експозицію просто неба ”Козацький зимівник” на території Рокинівського дендропарку. На базі музею створив Волинську молодіжну громадську організацію ”Школа козацького гарту”. За 15 років у ній займалися понад 1,5 тисячі дітей. Видав 30 книжок переважно на козацьку та краєзнавчу тематику. Написав понад 200 статей. Захоплюється творчістю Василя Шкляра, Володимира Шовкошитного й Володимира Лиса. Улюблені страві – голубці, борщ, козацький куліш. Дружина Ганна Яківна – вчителька біології та екології. Виховали сина й доньку. Має трьох онуків. Живе в селищі Рокині Луцького району на Волині
Олександр СЕРЕДЮК, 70 років, історик, філософ. Народився 21 жовтня 1950-го в місті Гайсин на Вінниччині. Батько працював слюсарем, мати – домогосподарка. Обоє були учасниками Другої світової війни. Закінчив Ладижинський технікум механізації. Два роки служив у морській авіації Балтійського й Тихоокеанського флотів. ”Після армії військовим ешелоном із Владивостока до Свердловська їхав два тижні. Рідним хотів зробити сюрприз, тому не писав. Приїжджаю, а вдома нікого – мати подалася в Івано-Франківськ до сестри, батько пішов до рідних. Відтоді завжди попереджаю про візит”. Працював бригадиром рай­об’єднання ”Сільгосптехніка” в Гайсині. 1972 року вступив на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Був науковцем у Волинському краєзнавчому музеї, старшим науковим працівником відділу інформації і пропаганди обласної дослідної станції в селищі Рокині Луцького району. 1989-го почав будувати музей-скансен – експозицію просто неба ”Козацький зимівник” на території Рокинівського дендропарку. На базі музею створив Волинську молодіжну громадську організацію ”Школа козацького гарту”. За 15 років у ній займалися понад 1,5 тисячі дітей. Видав 30 книжок переважно на козацьку та краєзнавчу тематику. Написав понад 200 статей. Захоплюється творчістю Василя Шкляра, Володимира Шовкошитного й Володимира Лиса. Улюблені страві – голубці, борщ, козацький куліш. Дружина Ганна Яківна – вчителька біології та екології. Виховали сина й доньку. Має трьох онуків. Живе в селищі Рокині Луцького району на Волині

Досліджую тему козаків-характерників. Вони не були християнами. Вийшли із Запорозької Січі, коли гетьман Петро Сагайдачний збудував там першу церкву. Із тисячі 5–7-річних хлопчиків вибирали одного, який мав надзвичайні здібності, і виховували його. Характерників боялися. Коли татари дізнавалися, що в козацькому війську є хоч один, із криком "Шайтан!" тікали. Адже, як такий козак подумає, так і станеться.

Відомі козаки-характерники – Іван Сірко, Семен Палій, Данило Нечай. Можливо, Петро Калнишевський також був ним. Його кинули в кам'яну яму, де пробув 25 років. Мабуть, боялися, що втече зі звичайної в'язниці.

Після 60 років пройшов усі рівні підготовки в Центрі козацького характерництва, який створив Володимир Холошня на Київщині. Можу лягати на дошку з металевими цвяхами, бите скло, ходити босоніж по розпеченому вугіллю, говорити під водою. Навчався відновлювати і зміцнювати здоров'я. Люди своєю енергією можуть втрутитися в роботу внутрішніх органів, лікувати виразки, виводити каміння, чистити органи дихання. Я не характерник, але деякими навичками володію.

У книжці "Лицарі Сонця" є розділ "Чому впала Січ?" Досліджував цю тему. Січовики "задушили свою матір власними руками". Коли 1775 року 100-тисячне московське військо оточило Запорозьку Січ, козаки могли дати відсіч, бо один долав десятьох. Запорожці вже почали викочувати гармати й братися до зброї. Але вийшов на майдан піп Володимир і заволав: "Накладу прокляття на кожного, хто посміє підняти руку на братів наших". Козаки забарилися. Точно, як зараз: давайте підемо на переговори, спробуємо домовитися. Історія йде по спіралі й карає за невивчені уроки. Миру не буде, доки не дамо ворогу по зубах.

Потрібно повертатися до козацької педагогіки. Військовий вишкіл має бути обов'язковий. Особливо для людей, які прагнуть обіймати високі державні посади. Вольтер казав, що козаки – найдивовижніша нація. Наполеон говорив, що якби мав хоча б 20 тисяч козаків, то завоював би світ.

Зараз ви читаєте новину «Жінка трактором повалила стародавній млин і порізала на дрова». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі