Російських журналістів не пустили на форум у Литві

– Других пускают, а нас – нет. Это демократия? – двоє російських журналістів із "Первого канала" і порталу "Известия.ru" при вході в бізнес-центр у литовському місті Тракай 8 червня просять охоронців відчинити двері. Тут триває форум російських опозиціонерів "Свободная Россия". Усьоме його проводить колишній шахіст 56-річний Гаррі Каспаров з однодумцями. Більшість із них не живуть у Росії. Запросили опозиційних до нинішньої влади російських регіональних політиків. Загалом – понад чотири сотні гостей.

– Мы приехали объективно показать… Но абсолютной объективности не существует, – каже кореспондент "Первого", тримаючи мікрофон.

– Да какие вы журналисты? Все видят, что у вас там показывает Соловьев и прочие. Это не информация, а пропаганда, – змахує рукою чоловік низького зросту, що стоїть поруч.

– Мы в своих сюжетах о форуме ни о чем не врали, – переступає з ноги на ногу журналіст.

– Не врали? Что вы детям своим расскажете? – чоловік заходить у приміщення.

Російські кореспонденти два дні чергують під дверима форуму. Виловлюють для інтерв'ю когось із натовпу. Та майже всі учасники відмовляються. Охорона так і не пропускає їх у будівлю.

 

Головна тема цьогорічного заходу: як російським опозиціонерам жити в умовах жорсткої політики путінського режиму. Політтехнолог і галерист 58-річ­ний Марат Гельман, який 2014-го переїхав у Чорногорію, виголошує тезу: російський президент втрачає вплив, а підкилимна боротьба у Кремлі стає очевиднішою і запеклішою. Як приклад, наводить арешт журналіста-розслідувача видання "Медуза" Івана Голунова, якому підкинули наркотики. Після протестів російської інтелігенції зняли звинувачення за браком доказів.

– Четыре года я не ездил в Россию, а в этом году был три раза, – бере слово Гельман. На ньому чорна футболка з написом Boris – на знак пам'яті про вбитого під Кремлем російського політика Бориса Нємцова. – І ось що там змінюється. Корупція, на якій Навальний збудував організацію і репутацію, перестала бути політичною темою. Росіяни не знають, брати участь у виборах чи ні. Навальний всюди говорить, що треба, а інші опонують, що так він зміцнює і легітимізує режим. Але всі точно знають, що не варто бути з владою. Є відчуття, що вона валиться, але не тому, що ми такі успішні, а тому що така логіка тоталітарного режиму. Росіяни стали виступати проти Путіна. Його рейтинг падає. Бо він припинив відігравати якусь роль. У Москві сварять інших політиків, але не президента.

Влада теж більше не пропагує, що все добре. Вони кажуть: "Всюди погано. Ми підемо – буде ще гірше".

– Так, нинішні протести – не про по­лі­тику. Люди за те, щоб життя було влаштовано правильно, – підтримує Гельмана психолог Анастасія Нікольська. – У Навального немає підтримки серед росіян. Одні кажуть, що він – агент Держдепу, інші – агент Кремля, нічого не пропонує після поборення корупції. У росіян є запит на консолідуючу ідею професіоналів, а наші опозиціонери не можуть домовитися. У цьому сенсі в них немає шансів.

Після півторагодинної дискусії в кулуарах форуму цікавлюся в російського політолога 60-річного Олександра Мороза, яке загалом життя в країні.

– Соціологи фіксують втому від влади і зростання недовіри до неї. Помітні різні форми протестної активності, особливо – на регіональному рівні. Але путінська Росія – це корпоративна держава з високими нормами управлінської стабільності. Це означає, що система готова ефективно чинити опір і видимих загроз Кремлю немає.

Вона адаптувалася до санкцій, зокрема й за рахунок створення великого бізнесу з їх обходу. 2014 року, після анексії Криму, й навіть у першій половині 2015-го багатьом здавалося, що Кремль зробив убивчий крок, але за п'ять років оточення Путіна призвичаїлося. Ніхто вже не чекає відключення від системи SWIFT чи якихось військових демонстрацій із боку Заходу. Кремль, навпаки, збирається розвивати активність із ним.

Одну з дискусій форуму присвятили Україні. В кулуарах чимало росіян і литовців цікавляться, що відбувається в нас, і яку політику щодо РФ збирається провадити нова українська влада. Людей дивують заяви президента Володимира Зеленського про "не стріляти на Донбасі" та можливі поступки в переговорах із РФ.

– Путин одержим идеей вернуть Украину в орбиту влияния России. У него в голове сидит мысль, что возрождение Российской империи без Украины невозможно. Россия без Украины – не империя и не великая держава, – говорить телеведучий Євген Кисельов, 62 роки. Останні 10 років живе в Києві. – Заради цього будуються газопроводи в обхід України, триває війна на Донбасі.

Але Зеленський не зможе домовитися з Путіним про повернення окупованих територій. Хіба в того у свідомості щось перевернеться – і він скаже: забирайте.

Путін хоче впихнути Донбас Україні. Але це все одно, що здоровій людині пришити кінцівку з гангреною. На це не піде жоден український політик. Тим паче – новообраний президент. Він досить раціональний.

– План Росії, справді, не змінюється з 2014-го. Суть така, що Україна має відмовитися від незалежної зовнішньої політики, прийняти Донбас як автономний регіон із відповідними змінами в Конституцію, закріпити можливість так званих народних республік, що ветуватимуть оборонну політику держави. Ну, й ніякого НАТО та ЄС, – говорить український політтехнолог Тарас Березовець, 44 роки. – Путін каже: "Грошей дамо, скільки захочете. Головне – не беріть їх у МВФ. Вам не потрібні реформи, крім тих, що придумають у Москві, російська мова – друга державна. А про Крим забудьте".

До речі, обговорюють варіанти інформаційної кампанії в Криму, де в України і Росії будуть однакові можливості для ведення діалогу протягом трьох років. Потім хочуть провести новий референдум під егідою ОБСЄ або навіть ООН, на якому кримчани приймуть рішення. І якщо вони захочуть бути з Росією, то – вибачайте.

Зеленський із Путіним домовлятимуться. Та, якщо він намагатиметься здати країну, люди вийдуть на вулиці зі зброєю. Ситуація може закінчитися приходом хунти. Але військові не будуть зацікавлені в утриманні влади – і це призведе до наступних президентських виборів.

Колишній депутат російської Держдуми 43-річний Ілля Пономарьов, який недавно отримав українське громадянство, вважає Володимира Зеленського великим шансом для України:

– Він – ідеаліст, бо хоче стати президентом усіх українців і вважає, що українська нація має бути єдина. Він не був і не буде проросійським. Як і прозахідним політиком. Зеленський буде, як Трамп у США: "Україна понад усе".

 

– Великого бажання закінчити війну в Путіна немає. Але не все так чорно-біло. Поки він у Кремлі – питання Криму не вирішиться. А от Донбас йому непотрібний, – говорить Пономарьов, закинувши ногу на ногу. – Там чимало людей, яких Москва сприймає як нахлібників. 3 мільярди доларів на рік – ціна утримання цих територій. Додаються пенсії, і ми виходимо на понад 4 мільярди доларів. Це не катастрофа для російської економіки, але відчутні гроші. Країна від цього не розвалиться, але стає боляче.

Найреальніший шлях врегулювання ситуації на Донбасі – ніяких виборів до відновлення території. Керувати регіоном має міжнародна адміністрація. На цей варіант Путін може піти. Він же казав публічно, що готовий говорити про миротворців на всій території, про конкретний мандат поліцейських сил і, найголовніше, хто за це платитиме.

Наступного дня на форум у Тракай добираюся зі столиці країни Вільнюса мікроавтобусом із кількома росіянами. Це трансфер організаторів. Ще п'ятеро осіб забираємо з-під російського посольства в Литві. Під ним зо три десятки людей протестують проти арешту російського журналіста Івана Голунова. В руках плакати "Нет преследованию журналистов". В однієї активістки на плечі – український прапор.

– Не все люди в России – плохие, – каже жінка, сідаючи на переднє сидіння автобуса.

– Да вы что? Я так не считаю, – відповідає їй сивий чоловік навпроти. На ньому біла футболка з портретом Путіна в чорній рамці й датою його смерті – 2019-й. Це активіст із Санкт-Петербурга, кримський татарин Асан Мумджі. – Мы не можем считать немцев хорошими людьми, когда они сжигали пленных и поддерживали Гитлера.

– Ну не может же сосед отвечать за соседа, если тот убийца. Да, у нас есть те, кто молчат. И им должно быть стыдно. Но есть те, кто, например, защищал Украину. Им пришлось бежать из России, – продовжує жінка.

– Не надо всех мазать одним цветом, – кричить до них політик Данило Константинов із заднього сидіння. – Наших людей пакуют пачками в тюрьмы, их убивают. Я два с половиной года отсидел в тюрьме, а вы ахинею несете!

– Россияне еще более страшные преступления совершают. Они всю жизнь были оккупантами, – каже російський громадський активіст Володимир Шепіцин. На ньому така ж футболка з похоронним портретом Путіна.

– Любой развитый европейский народ был колониальной империей, – каже Константинов.

– Литва не была. Латвия не была, Эстония! – відповідає Шепіцин.

– Было Великое Литовское княжество. Это тоже империя, – наостанок кидає Константинов.

Цікавлюся в пітерських активістів, чи ходять вони у футболках із "датою смерті Путіна" по Росії.

– Вы думаете, легко напечатать такие футболки? Люди боятся за свой бизнес. Но я в ней хожу даже в Питере. Полицейскому сказал, что это двойник Путина. Он только пожал плечами, – розповідає Мумджі. – Мы понимаем ответственность за нашу акцию. Да, могут посадить на пару суток. А что делать? Кто-то крикнул, что Путин – вор. Нет, Путин – убийца! Три сотни людей в "Боинге "погибли, война в Сирии.

Я – крымский татарин – каждый день вижу, как осуждают моих соотечественников ни за что. 18, 16, 7 лет тюрьмы дают. За женщин взялись (30 травня російські силовики затримали двох кримськотатарських правозахисниць в анексованому Росією Криму. – Країна). Больше не можем терпеть этого человека. Пора уже что-то делать.

×