Теща о першій ночі заходила у спальню, сідала на ліжко і голосно розмовляла по телефону

Андрій ЛІТВІНОВ вісім років живе у Південній Кореї

У 17 років програв турнір із кікбоксингу. Перемогу несправедливо віддали сину одного судді. Коли рефері підняв руку супротивника, я зі злості його штовхнув. Він виявився президентом федерації бойових мистецтв. Мене позбавили ліцензії і не присвоїли звання майстра спорту. А це було єдиним шансом вступити в університет. У школу ходив раз на місяць. Нічого, крім спорту, не знав. Згадав, як одного разу рятувальники витягали з Дніпра потопельника. Подався на річку й почав помалу в неї заходити. Коли вода була на рівні шиї – злякався.

У родині почалися фінансові труднощі. Вирішив робити спортивні ставки. Програв усі заощадження, що мали вдома. Був у відчаї. У якомусь фільмі бачив, як в артерію вводили повітря. Людина помирала, коли воно доходило до серця. Я зробив це. Але, мабуть, голка пройшла крізь вену, бо залишився живим.

Андрій ЛІТВІНОВ, 33 роки, вчитель. Народився 11 листопада 1984-го у чеській столиці – місті Прага. Мати Зоя Літвінова – дипломат, перекладала з французької мови. Померла 40-річною, коли Андрієві було 11. Батько Олександр Літвінов – музикант. Працює в оркестрі Запорізького музично-драматичного театру. 6-річним із батьками переїхав в Україну. Закінчив середню школу в Запоріжжі. Займався кікбоксингом. Двічі намагався вкоротити віку. Місяць жив на вулиці. ”Коли повернувся додому, батько познайомив із корейськими волонтерами. З ними почав учити мову”. 2010-го переїхав у Південну Корею. Викладає англійську мову у школі для іноземців міста Кванджу. Відкрив найбільший у країні безкоштовний Центр для дітей корейців, які повернулися з держав пострадянського простору. Володіє англійською, корейською, китайською та португальською мовами. ”Це моє хобі. В дитинстві мама розмовляла зі мною лише французькою. Тато – українською та російською. У садку говорив чеською”. Вісім років у шлюбі з кореянкою Ким Чущиль, 31 рік. Виховують доньку 6-річну Анжелу, синів Ноа, 5 років, 3-річного Пауля і Джонатана, 1 рік

Через програш не міг повернутися додому. Спав у лісі. Якось там застав страшний дощ. Змок до нитки. Прибіг до свого будинку, сховався на даху. Вранці крізь фіранку проліз у квартиру переодягнутися. І повернувся на вулицю. Купатися ходив на річку, їв абрикоси та вишні з дерева. А тоді вирішив пограбувати одну жінку. Взяв камінець і пішов слідом за нею. В останній момент зупинила думка про покійну матір – їй було б соромно за мене. Аби заробити на їжу, здавав склотару. Якось підійшов безхатько: "Якщо ходитимеш на моїй території, я тебе заріжу". Я задумався: мама була дипломатом, батько – музикант. А я? Вирішив почати життя спочатку. Пішов додому.

Батько обійняв. Сказав, увесь час розшукував мене. Про гроші не згадував. Познайомив із корейськими волонтерами. За два уроки вони навчили читати й писати корейською. Про це дізналася декан теологічного інституту в Запоріжжі, родом із Кореї. Сказала: "Якщо за півроку вивчиш мову, візьму перекладати лекції корейських професорів". Пообіцяла хорошу зарплату.

Вчив мову за власним методом. Поступово заміняв українські слова корейськими. Дивився на дерево і думав – "наму". Якщо не міг згадати назву, занотовував у записник. Завжди носив із собою словник. Навіть у туалет ходив із ним. Граматика корейської мови логічна і проста. Найважче було розрізняти подібні за звучанням слова. За півроку недосконало, але вивчив мову.

Коли почав перекладати лекції, студенти демонстративно йшли з пар. Скаржилися декану, просили дати когось іншого. Почав брати тексти лекцій. Виписував і завчав незрозумілі слова. За кілька місяців відбувся прорив – став розуміти абсолютно все. Був єдиним перекладачем із корейської у Запоріжжі. Про це дізнався бізнесмен із Південної Кореї. Взяв на роботу.

Уперше в житті закохався. Вона була кореянкою, навчалася в запорізькому університеті. Довго залицявся: дарував квіти, запрошував на побачення. Врешті, сама сказала, що хоче заміж. Почали готуватися до весілля. За місяць до церемонії зізналася, що ніколи не зможе полюбити чоловіка іншої національності. Одруження скасували. Аби помститися їй, почав знайомитися з українськими жінками через інтернет. Брехав, що приїхав з Америки. Жодна не засумнівалася. Спускав на них усю зарплату – водив у ресторани, купував подарунки. За два роки це набридло. Розумів, що знову псую своє життя.

Переїхати в Корею вирішив після прочитання книжки "Навколо світу за 300 доларів". Готувався три місяці. Виписався із бабусиної квартири, що вона заповіла нам із рідним братом Юрієм, 34 роки. Речі, коштовності й техніку роздарував знайомим. Гроші віддав на благодійність. Купив квиток і собі залишив 100 доларів – у дорогу. Все помістилося в спортивну сумку.

Партнерам і роботодавцям про переїзд не казав, бо не відпустили б. Вони готувалися до конференції на 10 тисяч людей, я мав перекладати виступи доповідачів. На столі колеги лишив записку. Написав, що в Україні не зможу стати хорошою людиною. Коли її прочитали, я був уже в літаку. Партнери вважали зрадником. Отримав кілька сотень дзвінків, у Facebook писали образи, нецензурні слова.

Коли прилетів, зробив велику помилку – розмовляв із працівниками аеропорту корейською. Вони почали сумніватися, що в країні вперше. Повели у кабінет. Показали фото якогось чоловіка і сказали: "Це ти. Був нелегалом. Поїхав на батьківщину, переробив паспорт і повернувся. Людина, яка так говорить корейською, 100 відсотків була в Кореї". На моє "вивчив мову в Україні" – почали сміятися. Просили читати вголос знайдені в сумці корейські книжки. Відпустили за кілька годин.

Волонтерки вчать хлопчика готувати кімчі – капусту по-корейськи – під час гастрономічного фестивалю у південнокорейській столиці Сеул. Це традиційна місцева страва. У капусту додають цибулю, часник, перець чилі та імбир. Заправляють соєвим соусом. Маринують добу — Автор: REUTERS

Мене зустрів чоловік, із яким познайомився в Україні. Коли вийшли з аеропорту, був шокований. Уявляв країну з хмарочосами, триярусними дорогами, новітніми автомобілями. А мене повезли в село. Добиралися 4 години автобусом. Навколо – тільки гори, ліси й корови. Уже вночі чоловік завів у будинок, познайомив із ріднею. Всі вечеряли на підлозі. В один акорд пускали гази й відрижки. Запах стояв жахливий. Потім прийшов сусід. Почав гнути мати й розказувати, що застрелить мене. Стало страшно. Не знав, що таку поведінку вважають нормою: так корейці показують, що вони тут господарі.

Поселили у старий дім із потрісканими стінами. Світла немає, на підлозі – лише матрац. Першу ніч проплакав. Шкодував за життям, що залишив в Україні. Але, коли вранці вийшов на вулицю, перехопило подих. Гори, прозора річка, чисте повітря.

Корейська родина забезпечувала їжею й побутовими дрібницями. Сказав, що працюватиму. Познайомили з корейцями, які хотіли підтягнути англійську мову своїх дітей. За годину роботи отримував від 30 до 50 доларів. Коли чутки про мене розійшлися, набралися понад 30 учнів. Ходив із ними у кіно, а потім обговорював фільми. Їхні батьки оплачували квитки й попкорн.

За два місяці господар будинку на сімейній вечері сказав: "Ми з дружиною порадилися і хочемо зробити пропозицію. Бери заміж нашу дочку. Нам здається, ви створені одне для одного". Від шоку нічого не міг відповісти. Дівчина була здивована не менше. Коли все обдумав, вирішив погодитися. Наречена сподобалася, в Україні мене ніхто не чекав. 1 травня 2010 року розписалися.

Чотири роки жив у приймах. Потім як батько чотирьох дітей виграв державний конкурс для молодих сімей. Головний критерій – місячний дохід менше 1,5 тисячі доларів. Дали гроші на 10-річну оренду житла. В Кореї власнику квартири платять одразу всю суму – майже 80–100 тисяч доларів. Він кладе гроші на рахунок. Відсотки з депозиту забирає як орендну плату. Після закінчення договору, початкову суму вкладу повертає квартирантам.

Перші п'ять років жив, як Мауглі: навколо не було жодного європейця. За цей час сам став корейцем. Звик їсти на підлозі. Користуватися паличками стало зручніше, ніж виделкою. Спочатку було дико вживати одну й ту саму їжу – рис і квашену капусту. М'яса в раціоні майже немає.

Щодня ламав себе. Для корейців важливо показати, хто старший. У гості часто заходив родич, який жив по-сусідству. Ображав, міг назвати дурнем або конем. Доводилося стримувати кулаки і ввічливо відповідати, як би це зробив кореєць: "Так, я дурень". Якщо нагрубити, зневажатимуть усе життя. Безкультурним вважається підморгувати чи махати рукою: "привіт". А шуміти біля сплячого – нормально. Теща о першій ночі заходила в спальню, вмикала світло, сідала на ліжко й голосно розмовляла по телефону. Не мав права зробити їй зауваження.

На вулиці діти тикають пальцями й називають папугою. Кричать із насмішкою: "Хелоу, хелоу". Коли намагаюся з ними поговорити корейською, відповідають англійською. Так виражають презирство. Мовляв, іноземець не гідний говорити їхньою мовою. Учні часто звертаються по імені. Тут це вважають глибокою образою. Прийнято називати звання. Наприклад, учитель Андрій. Намагаюся спокійно пояснювати, що людина з іноземним обличчям також може бути корейцем.

Майже перестав спілкуватися з друзями-європейцями. Здаються занадто голосними й прямолінійними. Раніше сам був такий, тепер – обдумую кожне слово.