Хворі на коронавірус видають себе за безробітних

Студентом мріяв поїхати в Індію чи Африку на якийсь спалах епідемії. Хотілося подивитися на польові госпіталі, як сортують хворих, як надають допомогу. Тепер отримав такий досвід тут.

Коронавірус – це перезавантаження світу в різних ­сферах – екології, розподіленні багатств, фінансах. І ставленні до медиків.

Спершу було страшно. Не за себе – інфекціоністи бояться стати проблемою для близьких. На зміну брав спортивний костюм і комплект одягу, планшет, книжку. Бо підеш на роботу, а тобі раптом скажуть: "Друже, ти заразний, небезпечний. Додому не відпускаємо".

Дивилися новини з Китаю та Італії та думали: може, нас це омине. Керівництво шукало спецзахист. Лікарі чекали. Літні медсестри були перелякані – бо у групі ризику. Не розуміли, на що очікувати.

 

За півтора місяця все змінилося. Україна не була готова до таких викликів. Але вона не йде за італійським сценарієм. У столиці катастрофи немає. Так, люди хворіють. Є смерті, є тяжкі хворі. Але так було й раніше. Завжди хтось перебуває в реанімації. За статистикою, ми не вийшли за рамки щорічної смертності від пневмоній і грипу.

Наше населення загартоване. Щороку на щось хворіємо. То грип, то кір. Наш імунітет, як роздратований собака. Його смикають-смикають, і він настільки злий, що кидається на все. Дворові собаки дають собі раду у складних умовах. А домашній узимку на вулиці не виживе.

У нашому відділенні 100 відсотків пацієнтів – це хворі на коронавірус. Ящиками стоять костюми, маски, респіратори, рукавиці. Чітка вказівка від керівництва: ваше здоров'я безцінне, на захисті не економити. Є кілька випадків захворювання серед медперсоналу. На щастя, всі одужують.

Держава допомогла. Але бюджету було явно недостатньо. У нас нескінченна черга волонтерів, підприємців – машина за машиною.

Ми звикли, що медики – на соціальному дні. Зарплати мізерні. У разі чого – пацієнт завжди правий. Лікарям погрожують судом чи прихованою камерою. Але зараз є підтримка. І повага від людей.

Є маса хвороб – складніших, небезпечніших і важчих у діагностиці за коронавірус. Лептоспіроз, наприклад, який часто вражає рибалок. Важкі менінгіти, гепатит. А Covid-19– це респіраторний вірус, лікується, як ГРВІ. Але є нюанси з важкими пацієнтами.

Усі протоколи – експериментальні. Всесвітня організація охорони здоров'я пішла на безпрецедентний крок і дозволила лікувати коронавірус хто як може. І доповідати їм. На мишей немає часу.

В Індії та США першими почали використовувати антималярійні препарати. Ними лікують автоімунні та ревматичні захворювання. Ці медикаменти добре вивчено. Але їх заборонено приймати вдома. Мають небезпечні побічні ефекти: вплив на психіку, серце, високий ризик ураження печінки. У стаціонарі це можна проконтролювати.

Держава підвищила зарплату на 300 відсотків тим, хто бореться з епідемією. Медикаменти в нашій лікарні безкоштовні – антибіотики, антималярійні препарати, крапельниці, розчини, шприци. Єдине, за що платить пацієнт, – комп'ютерна томограма. Бо мало яка лікарня має свій томограф, зазвичай вони – у приватних структурах.

На одного пацієнта йде 10–15 костюмів на день. Якщо заходиш до хворого, не маєш права в цьому ж захисті йти до іншого. Цей одяг утилізують.

Перші костюми були тонкі, сумнівної якості. Окуляри врізалися в перенісся. Зараз маємо зручні екрани. Є два типи костюмів. Перші одягаємо на себе безпосередньо. З матеріалу, що дихає. Поверх – із цупкої тканини. Після використання їх відправляємо в бочку з хлоркою.

Коронавірус був в Україні набагато раніше, ніж його офіційно зафіксували.

Світ зробив велику помилку, коли забрав із Китаю своїх громадян без суворої обсервації. За законом, ми повинні були повернути їх із зони ризику. Це звучить грубо, але, рятуючи одних, заразили весь світ. Принесли паніку та страх у кожен дім. На майбутнє треба переглянути ці моменти. Дехто пропонував ізолювати Китай і допомагати йому кадрами, ресурсами, ліками. Але не випустити жодної людини. Ми ж 200 тисяч завозимо, а 37 мільйонів садимо на карантин. Якби всі, хто приїхав із-за кордону, сиділи вдома, такого не сталося б. Треба було залучати нац­гвардію для контролю. І забезпечити якісне та масове тестування.

Та карантин спрацював. Це вимушений, але правильний крок.

Медики чекають, коли введуть перевірку на антитіла, щоб виявляти, чи перехворіла людина на коронавірус. Останні новини – оптимістичні. Готові вітчизняні тест-системи. Окрім державних установ, дозволено приватним клінікам робити такі дослідження. Ціни не космічні. Кожен може перевіритися. Багато з нас – і я також – мали якесь нездужання в цей період.

Майже всі, хто потрапляє в лікарню, вказують, що безробітні. Не хочуть, щоб дані потрапили на роботу. Ніхто не знає, яка буде реакція керівництва.

Нам лікарня надала готель. Кожен вирішує, чи повертатися додому. У декого є малі діти, вагітна дружина, старі батьки. Але в лікарні ми в захисті. Працює цілодобово кварц. Санітари миють хлоркою. А в готелі – спільні санвузол і їдальня. Один хворий медик може швидко всіх заразити. Як у гуртожитках і монастирях.

Жити поза домом – це ще й величезний психологічний тиск. Медик потрапляє в безстроковий карантин. Діти по скайпу телефонують, серце кров'ю обливається, коли вони ручками махають. Це стрес, а він пригнічує імунітет. Я вертаюся.

Медичний одяг перуть у лікарні. Спецодяг утилізують. В особистому ходжу тільки коридором, де постійно працюють кварцові лампи. Удома теж таку маю, під нею залишаю верхній одяг і взуття. Решту – одразу у пральну машину.

Моє коло спілкування зведене до мінімуму. Сім'я і двоє-троє друзів. Це трохи тисне.

За законом інфекційних хвороб, людина виділятиме вірус через 5–14 діб після зараження. Це в разі близького контакту – коли є спільний посуд, поцілунки, обійми. Якщо людина йде вулицею в масці за 1,5–2 метри, вона безпечна для оточення.

Є золоте правило: хворі носять маски, а здорові – респіратори. Через маску людина видихає у вигляді аерозолю, туману. Вірус розлітається рівномірно. А респіратор діє, як трубка: повітря виходить одним потоком.

Високий рівень зараження серед медиків можна пояснити катастрофічною відсутністю захисту. Це проблема рівня держави. Переписуюся з колегами. У деяких регіонах лікарню кидають на боротьбу з епідемією без достатнього захисту.

У нас був випадок: чоловік приїхав із-за кордону з гепатитом. Ми оглядали його. Виявилося, мав температуру. Щоб його не затримали на кордоні, випив стільки парацетамолу, що це викликало гепатит. Коли приймали його, ще не мали захисту і тест-систем. Але ніхто з нас не захворів.

Не засуджую тих, хто звільнився. Це їхній вибір. Не можна примушувати жертвувати здоров'ям.

Спершу в лікарню потрапляли молодь і люди середнього віку. Майже всі з-за кордону або контактували. Вони хворіли легко. Зараз пацієнти різного віку, заразилися вже тут. Вірус вийшов за рівень приїжджих.

Найважче переносять хворі з діабетом. Довго і повільно лікуються, часто потрапляють у реанімацію.

Казуси виникають через розряджені телефони. За два-три дні телефонують у відчаї близькі: "Скажіть, вона померла? Куди мені їхати, що робити?"

Є думка, що українці хворіють легше завдяки щепленню БЦЖ. Та цю теорію мають підтвердити дослідження.

Коронавіруси становлять до 30 відсотків респіраторних захворювань щороку. Covid-19 – новий штам із цього сімейства. Думаю, він залишиться і посяде місце у структурі ГРВІ.

Є дві основні теорії походження вірусу. Що він мутував, і що його створили в лабораторії. Якийсь час я схилявся до останньої. Адже дивно: у грипу інкубаційний період один-три дні, хвороба яскраво проявляється, з високою температурою. Людина тяжко хворіє, але швидко видужує. Коронавірус інший – проявляється за 6–14 днів, протікає повільно, температура невисока, тривалий кашель. Людина хворіє понад 10 діб. Але це не нагадує біологічної зброї. Така швидко вражала б молодих і мала б високий рівень летальності.

Ми приймаємо хворих, оглядаємо, постійно пере­одягаємося. Вбиває паперова робота. Її стало вдесятеро більше: екстрені повідомлення, направлення до лабораторії на обстеження, рапорти керівництву. Потім телефонують мільярд департаментів, поліція – всім потрібно передавати зведення, скільки яких пацієнтів, із якими пневмоніями. Не вистачає помічників, які вели б документацію. Зараз у найспокійніший день писанина закінчується о другій ночі, а з шостої ранку вже починаються дзвінки.

Віримо, що влітку під сонцем, теплом, ультрафіолетом коронавірус буде пригнічено – і епідемія піде на спад. Якщо він ослабне, перейде у структуру респіраторних захворювань, перетвориться на вірус, що викликає застуду без наслідків, то у вакцині сенсу не буде. Якщо ж спричинятиме масштабні епідемії, тоді потрібне щеплення.

Фільм "Зараження" на 90 відсотків подібний до нашої ситуації. Це кінематографічне диво.

Люди зараз відкриті. З'явилося відчуття підтримки, вдячності. Якщо вірус – це перевірка на людяність, то прості українці проходять її легко. Головне, щоб пройшли ті, хто приймає рішення.

×